Агата Крісті - Вбивство у Східному Експресі

— Ви вже, напевне, чули, що людина, яку вбили була винною в смерті маленької дитини?

— Так, я чула. Це так огидно, так неправильно. Господь Бог не пробачає таких вчинків. У Німеччині люди не такі лихі.

Ні її очах з’явилися сльози — заговорило материнське серце.

— Справді, жахливий злочин, — серйозно мовив Пуаро.

Він узяв батистовий шматок і подав їй.

— Це ваша хустинка, фрейлейн Шмідт?

Деякий час вона її розглядала в повній тиші, близько хвилини.

— Звісно, що ні. Це не моє, мсьє.

— Але ж тут ініціали H, ось бачите. Тому я й вирішив, що це ваше.

— Мсьє, це хустинка якої дами, дуже дорога хустинка. Ручна вишивка. Можу бути певна, що вона з Парижу.

— Це не ваша й ви не знаєте, чия вона?

— О, ні, мсьє!

З усіх трьох лише один Пуаро вловив певну нерішучість у її словах. Мсьє Бук щось йому прошепотів, і Пуаро сказав жінці:

— Прийшли провідники трьох вагонів. Будь ласка, скажіть мені, котрого з них ви бачили вчора вночі, коли йшли із пледом до княгині?

Увійшло троє чоловіків. П’єр Мішель, високий блондин із вагону Афіни — Париж і огрядний з Бухарестського вагону.

Хільдегарда Шмідт роздивилася їх усіх і різко захитала головою.

— Ні, мсьє, — промовила вона. — Жодного з них.

— Але лише вони є провідниками в цьому поїзді. Ви, напевне, помиляєтеся.

— Я цілком впевнена, мсьє. Усі вони високі чоловіки. Той, кого я бачила, був невисокий та темноволосий, з невеликими вусами. Його голос, коли він вибачався, був млявий, наче жіночий. Я пам’ятаю його дуже добре, мсьє.

13

Підсумовуючи всі свідчення

— Невисокий та темноволосий, з жіночим голосом, — сказав мсьє Бук.

Троє провідників і Хільдегарда Шмідт покинули вагон.

Мсьє Бук зробив жест відчаю. — Я нічого, абсолютно нічого не розумію! Ворог, про якого казав Ретчетт, все-ж-таки був у поїзді? Але де він зараз? Як йому вдалося розчинитися в повітрі? У мене паморочиться голова. Друже, скажіть щось, благаю вас! Розкажіть, як таке неможливе стало можливим?

— Гарні слова, — підмітив Пуаро. Нічого неможливого не буває, тому це трапилося в силу певних обставин.

— Поясніть мені стисло, що ж таки трапилося в потязі минулої ночі?

— Друге, я не ілюзіоніст. Я теж спантеличений. Ця справа рухається в дуже дивному напрямку.

— Вона взагалі нікуди не рухається. Ми стоїмо на місці.

Пуаро похитав головою. «Ні, це не так. Ми дещо просунулися вперед. Деякі речі ми знаємо. Ми чули свідчення пасажирів.»

— І що це нам дало? Зовсім нічого.

— Я б так не сказав, мій друже.

— Ну, я трохи перебільшив. Американець Хардман і німкеня-покоївка дали нам певну інформацію. Проте вона зробила справу ще більш заплутаною.

— Ні, ні, ні, — заспокійливо відповів Пуаро.

Мсьє Бук поглянув на нього. «Дозвольте нам послухати мудрість самого Еркюля Пуаро».

— Я ж вам казав, що й сам спантеличений? Але спершу поглянемо загалом на цю проблему. Нам необхідно систематизувати всі факти по порядку.

— Продовжуйте, мсьє, — сказав лікар Константин.

Пуаро перестав говорити та випростав шматок дещо намоклого паперу.

— Давайте поглянемо на цю справу, що ми маємо на даний момент. Спершу, погляньмо на беззаперечні факти. Цей чоловік, Ретчетт або Касетті, отримав дванадцять ножових поранень і помер минулої ночі. Це перший факт.

— Я з вами повністю погоджуюся, — іронічно сказав мсьє Бук.

Пуаро ніяк не відреагував, а спокійно продовжив розмову.

— Я хочу перейти до наступного моменту, який ми обговорили з лікарем Константином. Це є час убивства.

— Це один із фактів, який нам відомий, — сказав мсьє Бук. — Злочин був вчинений о чверть на другу. Все вказує на те, що саме так і було.

— Не все. Ви перебільшуєте. Хоча, справді, є чимала кількість доказів, що підтверджують це.

— Вдячний вам за те, що прийняли це, як мінімум.

Пуаро продовжував бесіду, не зважаючи на перебивання.

— У нас є три можливості:

1. Злочин було вчинено, як ви кажете, о чверть на другу. Це підтверджується показами годинника, словами місіс Хаббард і та німкені, Хільдегарди Шмідт. Це збігається зі словами лікаря Константина.

2. Злочин було вчинено пізніше, а годинник був зумисне наведений так, щоб ввести нас в оману.

3. Злочин було вчинено раніше, доказ годинника сфальшований з тієї ж причини.

Отже, якщо ми приймаємо можливість номер 1 як найбільш вірогідну й таку, що підкріплена більшістю доказів, нам необхідно також дати відповідь на такі питання, що виникають. Якщо злочин вчинено о чверть на другу, то вбивця ніяк не міг залишити потяг, то питання наступні: де він? І хто він?

Щоб розпочати, давайте ще раз обміркуємо факти. Перше, що ми почули — маленький, темноволосий, із жіночим голосом — від Хардмана. Він нам розповів, що Ретчетт так описав цього чоловіка та найняв Хардмана для спостереження. Ми ніяк не можемо цього підтвердити — це виключно слова Хардмана. Тепер давайте дамо відповідь на питання: чи дійсно Хардман є детективом із агентства у Нью-Йорку?

Як на мене, це надзвичайно цікаво, що ми не можемо опирати на дані поліції. Ми не можемо перевірити чесність цих осіб. Ми мусимо покладатися лише на дедукцію. Для мене це дуже цікаво та неординарно. Також це дає великий простір для розумової праці. Я спитав себе: чи можемо ми вірити Хардману? Я вирішив, що так. Думаю, його словам ми можемо довіряти.

— Ви покладаєтеся виключно на інтуїцію? Як кажуть американці, на «чуйку»? — спитав лікар Константин.

— Не зовсім. Я визначаю можливості. Хардман подорожує зі сфальшованим паспортом — єдине, що навертає на нього підозру. Перше, що необхідно зробити поліції, коли вона прибуде сюди — затримати його та зателеграфувати, щоб дізнатися, що з його слів є правдою. У випадку, коли є багато пасажирів, перевірити їх становить значну проблему, проте для тих, хто не є підозрілим, це не потрібно. Проте випадок із Хардманом дещо відрізняється. Або він той, за кого себе видає, або ні. Тому я схиляюся вірити його словам.

— Тобто, ви знімаєте з нього підозру?

— Ні. Ви неправильно мене зрозуміли. Наскільки мені відомо, будь-який приватний детектив у Америці має власні підстави для вбивства Ретчетта. Ні, я хочу лише зазначити, що нам варто прийняти на віру його слова про те, ким