Жоржі Амаду - Габрієла

Мундіньйо заперечливо підвів руку:

— Та що ви… Вони не є подружжям, ці люди не одружуються. Живуть вони разом, але кожний не залежний від іншого. Як ви гадаєте, що вона робить, коли ніде не танцює? Для мене це було розвагою під час нудної подорожі. А тепер все. Вона у вашому розпорядженні. Але їй треба платити, мій любий.

— Полковники втратять глузд… Але не розповідайте їм, що вони не одружені. Мрія кожного полковника — спати з заміжньою жінкою. Проте, звичайно, коли комусь закортить лягти з їхньою дружиною, то… Та повернімось краще до питання про мілину… Ви справді маєте намір не залишити його напризволяще?

— Звичайно, ні! В Ріо я сконтактувався з однією шведською компанією торговельного судноплавства. Вони мають намір організувати прямий зв'язок з Ільєусом одразу після того, як прохід буде поглиблено настільки, що кораблі з глибокою посадкою зможуть швартуватися в нашому порту.

Капітан уважно слухав, водночас обмірковуючи плани і перспективи, які його вже давно цікавили. Настав час запровадити їх у життя. Приїзд Мундіньйо до Ільєуса був для нього манною небесною. Але як він поставиться до його пропозиції? Слід діяти обережно, увійти в довіру до Мундіньйо і лише потім переконати його. А Мундіньйо почував себе зворушеним вірністю Капітана, йому хотілося бути відвертим, і він не втримався.

— Послухайте, Капітане, коли я приїхав сюди… — Він на мить замовк, немовби вагаючись, чи варто говорити далі.—…Я був майже втікачем. — Знову мовчання. — Але тікав я не від поліції, а від жінки. Колись, але не сьогодні, я розповім вам про це… Чи знаєте ви, що таке пристрасть? навіть більше, ніж пристрасть, — божевілля? Через нього я і приїхав сюди, залишивши її. Мені й раніше доводилося чути про Ільєус і какао. Я приїхав роздивитися місто і більше не повернувся назад. Решту ви знаєте: експортна фірма, моє життя тут, приємне коло знайомств, яке я маю, ентузіазм, на який мене надихнули ці краї. Ви розумієте, що мене спокусили не лише справи і гроші. Я міг би заробляти стільки ж і навіть більше, експортуючи каву. Але тут я сам щось роблю, я чимось став… Я роблю діло своїми руками… — І він окинув поглядом випещені, тонкі руки з наманікюреними, немов у жінки, нігтями.

— Про це я хочу з вами поговорити…

— Зачекайте. Дайте мені висловитись до кінця. Я приїхав завдяки інтимним справам, я втік. Але коли я тут залишився, то в цьому винні мої брати. Я наймолодший серед трьох, набагато молодший від них, я народився занадто пізно. Всього вже було досягнуто, мені не треба було докладати ні до чого жодних зусиль. Все йшло само по собі. Я завжди був лише третім. Першими — двоє старших. Це мене не влаштовувало.

Капітан був страшенно задоволений, відвертість Мундіньйо зараз була саме доречною. Він заприятелював з Мундіньйо, щойно той прибув до Ільєуса і почав засновувати нову експортну фірму. Каштан був федеральним збирачем податків, і на його долю випало коригувати перші кроки молодого капіталіста. Вони почали подорожувати разом, Капітан правив за гіда. Звозив Мундіньйо на фазенду Рібейріньйо, в Ітабуну, в Піранжі, в Агуа-Прету, розповів йому про звичаї краю, навіть рекомендував жінок. Мундіньйо поводився просто, сердечно, легко знаходив спільну мову з людьми. Спершу Капітан просто гордився дружбою з цим багатієм, що прибув з півдня і походив з впливової у політичних і ділових колах родини. Адже ж недарма один з його братів був депутатом, а родичі — дипломатами. Про старшого брата навіть ходили чутки, що бути йому невдовзі міністром фінансів. Лише потім, через певний час і в міру того, як Мундіньйо розпочав свою різнобічну діяльність, Капітан став розмірковувати і накреслювати плани: ця людина може виступити супроти Бастосів і повалити їх…

— В дитинстві я ріс пестунчиком. Мені не доводилось нічого робити, все залежало від братів. Я вже став дорослим чоловіком, а для них все ще був хлопчиком. Вони вважали, що я маю розважатися, доки не настане моя черга, не прийде «мій час», як каже Лоурівал… — Мундіньйо завжди насуплювався, коли згадував про старшого брата. — Ви розумієте? Я зморився від неробства, від ролі молодшого брата. Можливо, я ніколи не виявив би опору, лишився таким би собі глевтяком і продовжував безтурботне і бездумне життя. Але тут з'явилася ця жінка. Створилось безвихідне становище… — Мундіньйо кинув погляд на море, що простиралось перед розчиненим вікном, але, заполонений спогадами, він бачив за видноколом лише образи, видимі тільки йому.

— Вона гарненька?

Мундіньйо посміхнувся.

— Гарненька — для неї звучить образливо. Чи знаєте ви, що таке краса, Капітане? Найбільша довершеність? Таку жінку гріх називати просто гарненькою.

Він провів долонею по очах, немов відганяючи видиво.

— Загалом… В душі я задоволений. Тепер я вже не брат Лоурівала і Еміліо Мендес Фалканів. Я тепер сам собі пан. Це моя земля, у мене своя фірма, і я, сеньйоре Капітан, виверну Ільєус навиворіт, зроблю з нього…

— …столицю, як казав сьогодні Доктор… — перебив його Капітан.

— Цього разу, коли я приїхав, брати вже дивилися на мене іншими очима. Вони втратили надію зустріти мене після поразки зігнутим у три погибелі різними незгодами. А й справді, все йде в мене непогано. Чи не так?

— Непогано? Але ж ви прибули сюди, як то кажуть, лише вчора, а вже стали першим експортером какао.

— Ну, не перебільшуйте, ще не першим… Кауфмани вивозять значно більше. Стевенсон теж. Але я їх випереджу. Мене приваблює те, що цей край лише починає розвиватися, тут все ще перебуває в зародку. Тут все слід переробляти заново, і це мені під силу. Принаймні,— виправився він, — буду намагатися. А це і є стимулом для такої людини, як я.

— Ви знаєте, які тут ходять чутки? — Капітан підвівся, зробив кілька кроків по вітальні. Настав момент.

— Які? — Мундіньйо чекав, здогадуючись, що скаже Капітан.

— Що у вас є риси політичного діяча. Не пізніше, як сьогодні…

— Риси політичного діяча? Ніколи про це не думав, в усякому разі, серйозно. Я думав лише про те, як заробити гроші і стимулювати прогрес цього краю.

— Все це дуже добре, і все це вам цілком під силу. Проте вам не вдасться зробити й половини того, що ви задумали, доки ви не втрутитесь у політичне життя, не зміните умов, які тут існують.

— Яким чином? — Карти було роздано, гра розпочалася.

— Ви самі сказали: міністр змушений прислухатися до думок губернатора. Уряд не зацікавлений в прогресі Ільєуса, тутешні політичні діячі — кретини.