Мирослав Іванович Дочинець - Світован. Штудії під небесним шатром

в смерековому буреломі, старий поштиво зняв крисаню. І довго колінкував, визбируючи коштовні корінці. Ввечері ми їх помили й дрібно порізали. Вони були жовті і незвично пахли.

— В чому їх сила? — поцікавився я.

— Це перша поміч для голови і серця. Мозок довго лишається ясним, а серце не спіткає напад, «гута», як тут кажуть. Ще вони знижують тиск крови. Плавно, крапля за краплею. А нерви злагодняють ліпше, ніж валеріана і собача кропива… Кукумир носив сей корінь на грудях.

Те ж саме гоїть і таволга. Її ми зустрічали часто — високу, з густими пахучими торочками суцвіття. Її заливають окропом на ніч і п'ють для укріплення судин, підживлення нервів, для доброго сну. Він багатьох учив робити такі прості, але навдивовиж помічні настої.

За хмелем далеко не треба було ходити — він лускатими китицями звисав із Ількової шопи. Хміль брався й на хлібну закваску, і на ліки від варикозних вен. Як для пиття, так і для примочок. Я чув, як утішно дякували лічникові, що за тиждень прийшло несподіване полегшення. «А чи я не казав: сподівайтеся і майте терпіння, — говорив він. — Лічіння — як і учіння. Той же труд».

З «лугових попасів» з лантухами трав несли ми щось і до столу. З озера — рибу, холодну й тверду, як крига. Подиву не було меж, як він ловив її. Нечутною, сторожкою нутрією сунув у воді, приплямкував губами — і риба з підбережин, як зачарована, сама йшла йому до рук. У хащових обродах «добували гриба». Він ніколи не називав їх у множині, поштиво казав — «гриб». Можливо, тому, що кожен гриб — не тільки поживна їжа, «лісове мнясо», але й ліки.

Чому білий боровик таке для нас смаковидло? Бо дає полегкість серцю й кріпить тіло, чистить кров. Маслюки помічні при головних болях, настоєм із них розтирають хворі суглоби. Дощовий гасить гарячку. Печериця чистить кровні протоки, гамує тиск. Груздь знімає гнійне запалення ока. Висушена веселка гоїть виразки, пролежні й укуси. Свинушка товста розкладає пухлини. Модринова губка добра при сухотах і жовтусі. Моховик загострює зір. Козляк нещадно бореться зі всілякою заразою. Жовчний гриб відновлює печінку. Опеньок розріджує кров і більше того — допомагає повернути пам'ять. А польовою порхавкою можна здолати навіть тиф…

Про рятівну потугу грибів він міг розповідати нескінченно. А про лисичку розповіді його взагалі звучали, як пісня. Всю таємничу силу підземного царства вклав у неї ліс. А небо — снагу сонця. А камінь (лисички люблять крем'янистий грунт) — свою тверду чистоту. Ніяка земна парость не рівняється з нею по чистоті. Ніякий черв її не точить, хоча гриби для нього — перша лакомина. Лисички самі гублять черви в людині і всю іншу нечисть. Велику спомогу дають і при недокрів'ї, кишкових розладах, виснаженні, дитячій худобі й ожирінні дорослих. «Хитра» грибова лисичка сама знає, що кому треба лікувати.

— Хто часто їсть сі гриби, в того чиста, молода кров. Вони відмолоджують людину так само, як трава розмарин.

Мій направник таки знався на цьому. І ці знання були, як мовиться, на лиці. Він радо ділився ними, зауважуючи: «Мої приписи не для того, щоб подовжити старість, а для того, щоб довше залишатися молодим». Сам він таким і залишився в моїй пам'яті. Рухливий, легконогий, врівноважений, спраглий нових знань, скорий на жарт, гострий на слово, ясний розумом. Самособоюнаповнений, як невичерпне джерело, з якого мені тоді поталанило черпати.

Він не збирав гриби, він ішов на них, вгадуючи запахи лісу, галявин, кущів. І гриби самі виходили на нього, самі давалися в руки, як даються гроші тому, хто вміє ними обертати.

…Частина грибів сушилися на ліки, а інші смачно поїдалися. На дальніх, кількаденних пленерах ми не раз пекли болотні сироїжки і рижики. Перші, казав старий, багатші вітамінами за шпинат і помідори. А другі не менш поживні, ніж хліб і теляча печінка. Я легко вірив, бо гриби направду давали тілу легкість і невтомлюваність.

Обертаюся пам'яттю через пласти років і бачу нас — обвітрених до кісток, закурених димами й порохами, загублених у зеленому бескетті, лагідних і радісних. Десь за грядами гір прискорено гучать заводи й трактори, верстаються грандіозні плани прогресу, десь точаться війни народів, спалахують бунти верств і маніфестації за голодуючих. Голодних їжі і правди… А ми печемо на грабових патичках сироїжки, мружачись від лагідного димку. І біля нашого багаття примостилася своя тиха правда, яку не треба озвучувати. Правда первісної оселі, до якої весь час поривається душа. І тут своя особлива ситість, дана щедрою землею, — як дар, як радісна знахідка. І миротворний голос, голос умореного за день збирача, що лаштується на леговище з папороті:

— Все на світі перемінне, братку. Нема такого горя, щоб його час із пам'яти не стер, нема такого болю, щоб його смерть не втамувала…

Він промовляє до мене. Мені це вже можна знати, бо вітри наших вольних мандрів стерли з пам'яті злобу вчорашнього дня. І давкий біль із грудини перейшов хіба в руки і ноги, що саднять і приємно ниють від постійної роботи й ходи. Звичний біль життя, біль служіння.

Всяка пташка своїм носиком живе

Якось, згадується, він сказав сумовито: «Може, ми народжуємося не один раз… Може, ми були вже на світі в подобі якоїсь животини. Інакше чому б мене так вабили птиці?!»

То була не проста цікавість до пернатого живого світу. Птахи «голосами хапали серце» і були для нього «найріднішим товариством і першими новинарями». Він знав, що зерно чіпко береться землі до прильоту ластівок, а тоді вже грунт стає вередливий; якщо зозуля часто кує ясними вечорами — на недорід; якщо горобці гніздяться з північного боку стріхи — на спекотне літо; жайворонок без угаву співає — на погідний тиждень; на Онуфрія соловей колосом давиться — треба починати жнива; на Тихона зозуля перестає кувати — треба завершувати жаття; жіночим криком «га-га-га!» можна принадити шуліку, а він принесе у двір прихильність неба; соловей співає цілу ніч — на гожий день; гусята рясно виводяться — на сите літо; ворони каркають на дощ, а пугач кличе «пугу» — на ясну днину; дятел кричить до холоду; кулик лишає болото, бо тривке тепло чує; граки пасуться на траві перед моквою; журавель танцює на потепління; шпаки голос дають — на нічний дощ; ластівки високо літають — на ясноту, низько — на хмароту; горобці кушпелять порох — пополудні чекай сльоти…

В різних місцях птиці