Юлия - Тіні старого лісу, Юлия

Розділ VIII

Марина прокинулась зранку геть нічого не знаючи про події ночі. Та її не полишало відчуття, ніби щось важливе було приховане від неї. Вона вийшла з хати та пішла знайомою стежкою до джерела. Все було, як і раніше: спів птахів, шарудіння листя, ледь чутне завивання вітру, але на душі в неї було неспокійно. 

Минуло кілька днів. Марина поверталася до хати й раптом почула слабкий голос. Він був далеким, але знайомим. Вона прислухалася, її серце забилося голосніше, коли зрозуміла, що то голос Олексія. 

— Марино, допоможи…, – доносився ледь вловимий шепіт.

Дівчина не роздумуючи рушила за цим покликом. Вона бігла, не звертаючи уваги на тривожне перешіптування духів лісу, які намагалися її зупинити. Ліс перед нею розступився, але було враження, що він не схвалював її рішення.

Марина вийшла на невелику галявину і під деревом побачила Олексія. Він сидів на землі, спираючись на дерево. Його одяг був у плямах крові.

— Олексію! – вигукнула вона, кидаючись до нього. – Що з тобою?

— Я поранений…, – відповів він слабким голосом. Його погляд був безсилим, очі приглушено мерехтіли. Він простягнув до неї руку. – Допоможи мені.

Марина вже нахилилася до хлопця, коли раптом з тіні вийшла стара Відьма, а слідом за нею і Чаклунка. В їхніх очах читалася тривога.

— Відійди, Марино! – суворо сказала Відьма. – Це не Олексій.

— Що ти таке кажеш? – здивовано відповіла дівчина. – Ви не бачите? Він поранений! Він потребує допомоги!

— Це – обман, – мовила Чаклунка. – Темні сили хочуть заманити тебе в пастку. Цей образ – лише тінь Олексія.

— Ні! – рішуче відповіла Марина. – Ви просто не хочете, щоб я допомогла йому! Ви боїтеся, що я зраджу ліс і оберу життя серед людей!

Олексій знову простягнув руку і дівчина вже збиралася вхопити її, але в цей момент Чаклунка підняла свою палицю і слова давнього заклинання злетіли з її губ. Повітря стало густішим і Марина відчула, як щось невидиме її обійняло, накладаючи тяжкий тягар на її тіло. Її рухи стали уповільненими, вона не могла зробити жодного кроку вперед.

— Що ви робите? – крикнула вона, намагаючись звільнитися від чар.

— Ми рятуємо тебе, – спокійно відповіла Чаклунка.

Відьма підняла руку і сконцентрувала свій погляд на фігурі Олексія. Її очі спалахнули й раптом вигляд “пораненого” хлопця почав змінюватися. Його обличчя стало тьмянішим, а тіло розтягнулося й почало перетворюватися на тінь, яка повільно розчинилася в повітрі.

Марина, занурена в магічний сон, лежала на траві. Відьма і Чаклунка стояли поруч і пильно вдивлялися в її бліде обличчя. 

— Це сталося швидше, ніж я гадала, – промовила Відьма, зітхнувши, – Тінь продовжує намагатися поглинути її. Ліс завжди шукає нових жертв.

— Ліс не обирає випадкових жертв, – тихо відповіла Чаклунка, – звʼязок Марини з Олексієм став її слабким місцем. Це було лише питання часу, коли тіні спробують скористатися її почуттями.

Відьма кивнула, стискаючи в руці свою палицю.

— Вона сильна, але занадто молода, щоб зрозуміти усі небезпеки. Її емоції роблять її вразливою. Ти бачила це. Це може зруйнувати все, що ми побудували. А цього аж ніяк не можна допустити. Вона має зробити свій вибір остаточно.

— Що ти пропонуєш? – запитала Чаклунка.

— Ми повинні дати їй вибір, – відповіла Відьма і її очі заблищали мудрістю та тяжкістю рішення. – Вона повинна пройти через остаточне випробування. Якщо вона зможе зрозуміти, що її сила – це не просто влада над лісом, а й відповідальність за його долю, тоді вона зможе стати тією, хто до кінця свого життя захищатиме його. Але якщо вона обере свої почуття до Олексія – ми маємо відпустити її. Хай як складно не було б прийняти таке рішення, але так буде краще для лісу.

Запала тиша. В повітрі витав сум і страх перед майбутнім.

— Але ми підтримаємо її до останнього, – першою порушила тишу Чаклунка. 

— Так. Інакше вона зникне, як усі інші, хто не зміг знайти свій шлях, – додала Відьма, опустивши голову.

Обидві вони знали, що попереду чекають складні часи й що наближався вирішальний момент для Марини. Їхні обличчя були суворі, але в серцях жевріла надія, що вона зможе пройти через усі випробування і стати тією, ким їй судилося бути.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍