Катя Губська - Пісок забутих богів, Катя Губська

ХХVI.

Темрява не поспішає відступати навіть тоді, коли її розтинає перший промінь істини.

Прохід, що відкрився у стіні храму, вів униз, під саме серце древньої споруди. Барельєфи на стінах змінювалися — тут уже не було спотворених облич чи зображень Сета. Тут проступала інша пам’ять: витончені спіралі, постаті, що тримали у руках світло. Це була глибина, до якої він ще не дотягнувся.

Книга Початку чекала.

Грейсон ішов першим, тримаючи смолоскип, Лейла й Сенн позаду, мовчазні, напружені. Повітря було густим від сили — від тієї самої, що не належала ні світлу, ні темряві, але пам’ятала обидва боки.

Коли вони дісталися зали, побачили постамент — простий, із чорного каменю. На ньому лежала Книга. Вона виглядала старішою за сам час: обкладинка з білого матеріалу, що світився зсередини, а на ній — знак, який водночас нагадував очі, зірку й спіраль.

— Це вона, — прошепотала Лейла.

Але щойно Грейсон торкнувся Книги, стіни храму затремтіли.

Повітря згусло, як перед бурею.

— Ви запізнились, — пролунало зусібіч. Голос не лунав — він проникав, проростав у свідомості, розливався отрутою. — Ваша надія — то лиш тінь від того, що я вже бачу.

І з темряви з’явилась він.

— Сет… — видихнув Сенн.

— Я — не бог. Я — кінець богів, — відповів той з посмішкою. Його голос тепер мав глухий древній тембр. —Книга. Вона кличе. Я відчув її, ще коли ви лише ступили в цей храм.

Грейсон постав перед ним.

— Ти не отримаєш її.

— Вона вже моя, — відповів Сет, піднімаючи когтисту лапу.

Земля здригнулася, з підлоги вирвалися корені. Вони рвонулися до Грейсона.

— Біжіть! — крикнув той і кинувся вбік, ухиляючись.

Сенн змахнув рукою, викликаючи щит із світла. Один із коренів ударив у нього — з гуркотом розсипався, але сила атаки була така, що їх відкинуло до стіни.

— Ви не розумієте, — хрипів Сет. — Цей храм мій, колись я зрадив Ізіду. Я — нова світ.

Стіни почали тремтіти. Частини стелі обсипались, оголюючи небо — чорне, без зірок.

Грейсон підхопив Книгу й кинув погляд на темний хід униз — ще один, щойно відкритий.

— Туди! — крикнув він.

Сенн підтримав Лейлу, і вони кинулись за Грейсоном, тоді як Сет з ревом випустив з грудей спалах темної енергії.

Промінь вдарив по стінах, уламки каменю розлетілись, і простір здався хитким —храм почав розвалюватися.

Та Книга світилася все сильніше — і з неї струменіла сила не опору, а пам’яті. Вона знала, що робити.

І коли герої зникли в темному проході, туман за їхніми спинами вирував ще лютіше. Сет не міг пройти туди… поки що.

— Вони бояться, — прошипів він, — і саме тому втратять усе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍