Кала Тор - Сповідь крізь епохи, Кала Тор

Прокинулася я різко, ніби вирвавшись із темного лабіринту сну. Серце гупало в грудях, але не так від переляку, як від дивного, німого здивування.
Я лежала на своєму ліжку, аспостерігала, як крізь легкі штори пробивалося сонячне світло, золотими відблисками ковзаючи по підлозі.
Ранок був дивовижно ясним, повітря свіже й насичене ароматом вологої землі після нічної прохолоди. Десь за вікном цвірінькали птахи, відгукуючись одне одному, а сонце, що вже піднялося над обрієм, кидало на світ ніжне, м’яке сяйво.
Я здивувалася.
Як після вчорашніх потрясінь, після моторошних нічних видінь моє серце ще здатне бачити цю красу? Як після всього, що вирувало в моїй душі, я можу відчувати тепло ранкового світла на своїй шкірі?
Світ не зупинився.
Він не занурився в морок разом зі мною. Він прокинувся, наповнився кольорами, запахами, рухами.
А це означало, що прокинулася і я.