Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

- Так, у всих клітини. І в кожного своя будова та своя функція– Програма Завдань Життя.

- Але ж я не можу виконувати роботу Серця.

- Це вже інше питання.

- Чому інше? – Нейрончик завовтузився, бо відчув, що щось не так з цим питанням.

- Ти ж сам знаєш. – Маленька фігурка засміялась. – От порозмірковуй. Я й так все знаю, але я не хочу, щоб ти порушив слово честі, тому просто сам розмірковуй наче про тебе мова.

- Хм. Це цікаво. Переповісти від свого імені, це наче створити свою історію на власний манер переконань та розмірковувань, виходячи тільки зі своїх знань. Я зможу створити нове! Своє! Себе проявити!

- Точно! Але є умова, Джерело повинно відповідати культурі твого Роду. Не збірній брехливій історії пройдисвітів, бо тоді посипеться вся логіка, сила, організм занепадає, а потрібно черпати знання та інформацію саме з достовірного Джерела твого Роду чи подібного. Адже тоді все тобі допомагає, всі місця твоєї землі, де відбулись події будуть додавати тобі сили.

- Я зрозумів. Але ж це не стосується Мрії?

- Звісно, що не стосується. Мрія ЗАВЖДИ є. Поза правилами. Поза часом. Поза логікою.

 І Нейрончик почав оповідати.

Якось одного ранку я отримав інформацію про те, що я можу не робити свою роботу, а жити і користуватись всима благами Організму. Я подумав, а чом би й ні. Але я знав, що якщо я не виконуватиму свою функцію, то її має взяти на себе хтось інший. Нас багато. Ми народжуємось, вдосконалюємось і перероджуємось, а стара одежина, мала, не відповідає новим Завданням, не може зберегти нас від нових неочікуваних результатів досліджень у вивченні поведінки ІПСО в Організмі, наприклад.
ДНК формату фігурки закивало:

- Чи глистюків, - бридким голосом підмітила ДНК,- я в курсі того, що розповідають по Організму.  Продовжуй.

Якщо нас багато, то я можу скинути на когось свою роботу? Можу. А мені принесуть блага. Так. Стоп. Мені не принесуть блага. Бо я нічим не відрізняюсь формально від них і кожен мені скаже: ми схожі, але ти –це не я, в мене свої потреби, всі ми були діти і навчання нам надавали згідно нашої, обраної нами ж Програми, наші батьки впустили нас в своє життя, щоб ми могли розвиватись, допомагали та утримували нас і  ми-це частинка їх, але самостійна,  для нових завдань. І в кожного воно своє. То звідки ж я візьму Блага, коли я не зробив для цього нічого? Я зайшов у тупик.

- От. Ти сам відповідаєш собі. Це ти вибудовуєш з власного досвіду і своїм мишленням своє переконання. А якщо ти ще й в єдиному числі? Як загальна форма Роду Серцевих, тобто Серце.

- Матінко... Я про це не подумав. Адже це геть ускладнює задачу. Я розгубився.

- Можна я тобі поясню далі?

- Звісно!

ДНК стала великою фігурою, тепер Нейрончик бачив цілком і Скелет, і М’язи, і Зв’язки, кожен орган.

- Бачиш щось особливе?

Малий на хвилю задумався.

- Бачу. Всі вони в контурі Організму.

- Так, ти кмітливий.

- Я просто думав про це. Якби я не цікавивсь і мені було не цікаво, я б не зміг зв’язати ланки в ланцюгу слів, подій, інтонацію, все-все довкола і не задав би точне питання, то я не отримав би влучної відповіді.

- Вірно. Продовжуй. Що ти можеш виділити в кожному виді?

- Всі вони належать якійсь системі.

- Точно. Далі.

- А системи зв’язані між собою. І тоді-і-і-і, -Нейрончик усміхнувся, - якщо хтось виходить із системи з якоїсь причини, його пломбують в капсули  або пожирають.

- Або виносять з системи геть, як непотріб. Бо для функціонування Системи ніякої вигоди утримувати того, що не приносить прибутку чи оновлення. Тобто, прогресу.

- А якщо я захочу бути на місці Серця, головувати, як Мозок, то в мене просто клепки не вистачить як це все робити.

- Справа не в клепці. Справа в інструментах, матеріалах, засобах, командній роботі. Особливому електромагнітному випромінюванні. І головне в тому, чи точно тобі це потрібно? Чи задля когось ти це робиш? Що ти отримуєш від цього? Слухати треба серцем, а не тим, що престижне, заробітне. Бо і те, і інше завше автоматично йдуть поряд і збільшуються в геометричній прогресії, коли ти виконуєш свою справу. Це Закон.

- Звісно. Це важливо. Тому те, що я можу жити за рахунок інших не є правдивим і легким.

- Ти можеш, це допускається, але в Системі це означатиме…

- Обмеженість -  донеслось десь згори.

Обоє скинули голови догори. Там, склавши руки на грудях, колихався Нуль-нуль.

- О, який красень, - засміялась форма ДНК, - давай доєднуйся до дискусії. Взагалі я мала на увазі Відповідальність, до якої можна бути не готовим.  

- Ти підслуховував. – Нейрончик насупився.

- Кинь, тут завжди скрізь вуха стирчать. Ваші нейрони такими стежками ходять, що навіть секретні агенти про них не знають. Ви нишпорите та з новою інформацією перероджуєтесь швидше інвазивного раку, який так і прагне витравити чужорідну Організму інформацію. Оком кліпнути не встигнеш. А вона може бути корисна.

- Фу. Не так бридко. – ДНК поморщилась. – Сходь вже з гори донизу.

Нуль-нуль неквапом та поважно спустився до них. Нейрончик відсторонився від агента.

- Так, що я повинен знати про вашу дискусію?

- Нічого. Це просто дискусія.- Обурився Нейрончик.

ДНК промовчала.

- Добре. – Агент звернувся до ДНК. –Мені потрібна інформація. Ти знаєш яка.

- Авжеж знаю. – ДНК засвітила «стіл», підхопила обидві клітини і злетіла на простір.

- Він тут нащо? – Тепер вже агент обурливо запротестував присутності малого.

- Тому що ви в однім питанні.

- В мене надважлива і секретна місія! – Не заспокоювався Нуль-нуль.

- Але Достовірне Джерело –це він, - кивнула на Нейрончика ДНК.

- ВІН? – Агент вирячив очі на малого.

Той в свою чергу глипнув на ДНК побілілими від світла очима, бо зіниці враз збіглися від яскравого сяйва Усвідомлення агента.