Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

власності на промислову територію у первісному суспільстві справа навіть не в тому, була вона “тимчасовою” чи “постійною”. Ці категорії в історичній перспективі дуже мінливі. Справа в тому, що розуміння власності на кормову територію в ранньопервісний період не було пов’язане з запровадженням якихось меж або кордонів, які б чітко окреслювали власну територію. Все це з’явилося в історії значно пізніше з усіма своїми атрибутами. Поняття власності на промислову територію у первісній громаді обмежувалося тим, що кожен з її членів або всі спільно мали повну свободу користування промисловою територією з усіма природними ресурсами не тільки як засобами виробництва, а й як об’єктами побуту (печери, сховища тощо), влаштування поселень, тимчасових стійбищ тощо.

Поряд з колективною власністю на основні засоби виробництва у первісній громаді існувала індивідуальна власність на знаряддя праці. Кожен мисливець сам виготовляв собі всі необхідні знаряддя полювання: спис, лук, стріли, сильця, пастки тощо, а також знаряддя обробки мисливської здобичі: скребачки, різці, ножі та ін. Вони були найбільш ефективними, пристосованими до індивідуальних особливостей мисливця. До того ж мисливець з часом звикав до свого знаряддя, пристосовувався до нього або сам пристосовував його до своїх звичних способів користування. Однак власність на знаряддя праці та деякі речі побуту у первісній громаді не були основою налагодження суспільних відносин, тому що вони частіше за все і найефективніше використовувалися у колективному виробництві.

Таким чином, принципи розподілу життєдайних продуктів та предметів побуту і характер власності на основні засоби виробництва не дають підстави для економічної диференціації та економічного спошукання у первісній громаді. Проте “соціальна диференціація” у громаді існувала. Тут, мабуть, краще було б використати вираз “суспільна диференціація”, маючи на увазі індивідуальну неоднорідність членів первісної громади.

У первісних колективах, безумовно, виділялися особи з певними здібностями, такі, наприклад, як мисливці, яким найбільш щастить, вправні майстри по обробці каменю чи кістки, вольові лідери у полюванні, знавці різноманітних методів лікування, пам’ятливі та дотепні оповідачі громадських переказів, різноманітних легенд та байок. Вони складали природний авангард соціального організму громади, не маючи ніяких економічних переваг. Особливо виразно це проявляється відносно прав на здобич серед вправних мисливців. Користуючись повагою і авторитетом серед своїх одноплемінників, вони навіть не брали участі у розподілі здобутої ними продукції, а тим більше не користувалися правом отримання кращої частини здобичі.

Аналіз фауністичних решток по окремих господарсько-побутових комплексах Добранічівського поселення подає наочний приклад характеру і принципу розподілу здобичі між мешканцями окремих жител. За даними складу решток окремих комплексів поселення, щоправда, неможливо напевне встановити, в якому житлі мешкали більш-менш вправні мисливці або вольові лідери громади, але склад кісток у ямах-сховищах біля жител незаперечно свідчить, що врешті-решт здобич на поселенні розподілялася рівномірно. Не знаємо ми, коли і як, у якій послідовності попали кістки до ям-сховищ. Дослідники сперечаються, чи були це м’ясні припаси, чи сховища будівельного матеріалу та сировини для виготовлення знарядь праці і предметів побуту. Але зоологи довели, що у досліджених ямах знайдено кістки від різних кістяків, крім того, різні їхні частини. Складається враження, що мешканці жител “почергово” отримували ті чи інші частини туші тварин або згодом її рештки, що у даному випадку не має важливого значення.

Такий характер розподілу призводив до нівелювання матеріального забезпечення мешканців усіх господарсько-побутових комплексів, що виключало можливість економічної і соціальної нерівності серед них і не спричиняло передумов для виникнення економічної залежності або примусу.

Однак з розвитком продуктивних сил наприкінці пізнього палеоліту, що яскраво проявилося у виникненні лука та стріл, первісні громади отримали можливість діставати не тільки більш-менш регулярно необхідні життєзабезпечуючі ресурси, а й здобувати значно частіше їхні надлишки, що поступово призвело до індивідуалізації промислу, розпаду великих громад, ускладнення соціальних стосунків як у громаді, так і між громадами, появи міжгромадського обміну і налагодженню ширших економічних і суспільних стосунків між громадами. Не виключена можливість, що здобич індивідуального промислу безпосередньо потрапляла у сімейний “бюджет”, тоді як продукти колективної пращ продовжували розподілятись рівномірно. Але виникнення економічної диференціації між членами громади поки що не простежується.

Соціально-економічні відносини в суспільстві того часу, напевне, накладали своєрідний відбиток на матеріальну культуру взаємопов’язаних громад, що відбилося в археологічних культурах, окреслених вище на археологічній малі України доби пізнього палеоліту. Однак відтворення соціально-економічних стосунків за матеріалами цих культур — дуже складна і непереконлива справа.

У даному контексті стародавньої історії України, здається, немає потреби викладати проблематичні й суперечливі спроби деяких дослідників підтвердити археологічними джерелами соціологічні схеми етнологів щодо структури первісного суспільства часів пізнього палеоліту, тим більше що в цій проблемі немає єдності і серед самих етнологів.

Труднощі при соціально-економічній інтерпретації археологічних джерел полягають у тому, що вони є лише опосередкованими і вкрай узагальненими проявами взаємовідносин між людьми у первісному суспільстві. Розглядаючи та вивчаючи малу пізньопалеолітичних поселень та археологічних культур, окреслених археологами, треба пам’ятати, що вона не відображає одночасне синхронне існування поселень, мешканці яких спілкувалися між собою.

Археологічна культура — це відбиток послідовного накопичення залишків життєдіяльності споріднених первісних громад протягом щонайменше кількох тисячоліть. Більше того, сучасні мали є лише випадковими вибірками цих залишків, які склалися в результаті польових археологічних досліджень. Археологічні культури, таким чином, здебільшого складаються з окремих здобутків із довгого ряду хронологічних зрізів. Справжня картина розвитку народонаселення та його матеріальної культури, напевне, була значно складнішою, ніж це акумульовано в матеріалах археологічної культури. Тому мала розташування споріднених археологічних пам’яток не відбиває конкретну структуру взаємовідносин первісних громад, а є лише узагальненим відображенням суспільних стосунків у первісному суспільстві.

Щодо спроб деяких дослідників пов’язати на сучасному етапі вивчення археологічних культур палеоліту з конкретними структурними формами первісного суспільства (рід, фратрія, плем’я, шлюбні класи і т. ін.), які відтворюються етнологами, то, на наш погляд, вони є передчасними, тому що археологічна культура може бути відображенням життєдіяльності як племені, так і родової організації або об’єднання декількох споріднених громад, які мали більш-менш тісні сімейно-шлюбні, економічні або суспільні стосунки. Доведення існування племінної організації у пізньому палеоліті з усіма її атрибутами, включаючи екзогамію, нам здається надто ризикованим.

Глава 5

Духовна культура

З усіх видів культури в ранньопервісному суспільстві за археологічними джерелами краще за інші вивчено образотворче мистецтво. Різноманітні прояви цієї творчості, її матеріальні зразки одержали узагальнюючу назву “палеолітичне мистецтво”. Хронологічно воно пов’язано з пізнім палеолітом, часом людини сучасного фізичного типу — Homo sapiens. Протягом пізнього палеоліту простежується поступовий розвиток палеолітичного мистецтва від найпростіших зразків. З усіх видів стародавньої людини, ймовірно, тільки Homo sapiens був здатним до абстрактного, символічного