Alina Pero - Агент Купідон, або Несподіване кохання Саші, Alina Pero

Я лежала на дивані, витягнувши ноги на м'який плед, і вдивлялася у стелю. Побачення було чудовим. Легке, ненав’язливе, наповнене жартами та цікавими розмовами. Ярослав виявився прекрасним співрозмовником, який вмів слухати, а не лише говорити про себе. Ми сміялися, обговорювали книги, фільми, улюблені місця в місті. Він навіть запам’ятав, що я люблю капучино з корицею, і без зайвих слів замовив мені саме його.

Я мала б бути щасливою. Але…

Я бачила Кирила.

Це сталося несподівано. В одну мить, коли Ярослав щось розповідав про старий французький фільм, який я точно мала подивитися, я випадково глянула у вікно. І там він стояв.

Його погляд був важким, непростим. Начебто він бореться з чимось усередині себе, сам не розуміючи, що відчуває. Ми зустрілися очима лише на секунду, але цієї секунди вистачило, щоб у мені щось стиснулося. Щоб у голові завирувало тисячі питань, а на серці з’явився незрозумілий тягар.

Він швидко відвів очі й пішов.

Чому він там був?

Чому дивився на мене саме так?

І чому, чорт забирай, я думаю про це більше, ніж про чудове побачення, яке щойно відбулося?

Я потягнулася за телефоном і розблокувала екран. Мої пальці самі собою відкрили чат із Кирилом.

«Ти був біля кафе?»

Написати?

Чи це буде виглядати дивно? Може, це просто співпадіння?

Я набрала повідомлення, перечитала його разів п’ять і… не наважилася натиснути «відправити».

Може, він сам напише?

Я чекала.

Одну хвилину. П’ять. Десять.

Телефон мовчав.

Я поклала його на стіл і заплющила очі. В голові крутилися уривки нашої з Кирилом підготовки до побачення. Його спокійний голос, легкі жарти, саркастичні коментарі. Як він дивився на мене, коли я хвилювалася. Як вірив у мене, навіть коли я сама в собі сумнівалася.

Я глибоко вдихнула й знову потягнулася за телефоном.

«Ти…»

Але не встигла дописати, як екран засвітився від нового повідомлення.

Але не від Кирила.

Ярослав: На добраніч, Сашо :)

Я втупилася у повідомлення. Легке, приємне, тепле. Таке, яке мало б змусити мене усміхнутися.

Але в голові крутилася лише одна думка:
«Чому я чекаю повідомлення від зовсім іншої людини?»