Елісса Фенікс - Відьма та її інквізитор, Елісса Фенікс

Глава 28. Полювання на тінь

 

Карделія йшла поряд з Ардісом, відчуваючи, як між ними знову натягнулася невидима, але відчутна струна напруги. Він більше не був для неї просто головою інквізиції, який мав би стати її ворогом. Ні. Тепер усе стало значно складнішим. Вона відчувала, що його погляди стали інакшими—не просто оцінюючими, а такими, що… розгадували її.

Що ж, нехай намагається. Але вона теж мала свої секрети.

Їхні кроки луною віддавалися в темних вуличках селища, куди вони вирушили, щоби знайти істину.

— Ми вже близько, — тихо сказав Ардіс, його голос був напруженим.

Карделія кивнула, змушуючи себе зосередитися. Вона дозволила своїй магії розтектися по тілу, немов тонкий серпанок. Темна магія завжди була в ній. Вона дихала разом із нею, була її тінню. І тепер ця тінь відгукнулася на щось у повітрі.

— Там, — прошепотіла вона, вказуючи рукою на вузький провулок, що вів до занедбаного будинку.

Ардіс миттєво змінився. Він став напруженим, зосередженим, ніби хижак, що висліджує здобич.

— Ти впевнена?

Карделія кивнула.

Ардіс дістав срібний кинджал, лезо якого блиснуло у тьмяному світлі.

— Тримайся за мною, — наказав він, але її не треба було попереджати.

Карделія вперше увійшла до будівлі разом із інквізитором, а не тікаючи від нього.

Темрява, що ховалася у тіні

Всередині було холодно. Повітря було густим і наповненим запахом старої крові, попелу і чогось… нечистого. Карделія відчула, як її магія сама собою почала пульсувати в такт невидимій загрозі.

Ардіс теж це помітив.

— Щось тут не так, — пробурмотів він.

Він оглянув кімнату. Дерев’яна підлога скрипнула під його чоботом, і цього було достатньо, щоб темрява ожила.

Раптово з кутка вирвалася чорна примара, її довгі пальці зігнулися, немов пазурі, а очі мерехтіли блідим світлом.

Карделія ледь встигла відступити, коли істота кинулася на Ардіса.

Він був швидким. Дуже швидким.

Його тіло рухалося, наче в танці смерті, ухиляючись від ударів тіньової істоти. Карделія не могла відвести очей. Він був смертельно небезпечним.

Проте істота теж була не простою.

Вона розчинилася в темряві, а потім знову з’явилася, нападаючи з іншого боку.

Карделія зрозуміла — вони не встигнуть розібратися, що це, якщо будуть лише оборонятися.

Їй потрібно було діяти.

Розкриття сили

Вона простягнула руку, і її магія вирвалася назовні.

Темний вогонь засвітився в її долоні, зігріваючи тіло зсередини. Це було ризиковано. Це було небезпечно.

Але інакше було не можна.

Карделія зробила крок уперед і випустила свою силу просто в істоту.

Чорне полум’я вдарило в неї, змушуючи зойкнути й відступити. Тінь затремтіла, її форма почала змінюватися, наче вона не могла більше тримати свою подобу.

Ардіс завмер, повернувшись до неї. Його очі були повні запитань.

Карделія знала, що бачила в них.

Здогадку.

Страх.

І… захоплення.

Але перш ніж він встиг щось сказати, тінь видала пронизливий зойк, і її тіло розсипалося в попіл.

Запала тиша.

Істина, яку не можна приховати

Карделія важко дихала, намагаючись приборкати магію. Ардіс повільно наблизився.

— Що це було, Карделіє?

Вона відчула, як серце вдарилося об грудну клітку.

— Я… не знаю, — прошепотіла вона.

Він вдивлявся в її обличчя.

— Ти впевнена?

Карделія відвела погляд.

Її магія врятувала їх, але також вона щойно показала інквізитору те, що мало залишатися в таємниці.

Вона не знала, як він вчинить.

Але одне було ясно: Ардіс більше не міг не помічати, що Карделія—не проста дівчина.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍