Елісса Фенікс - Відьма та її інквізитор, Елісса Фенікс

Карделія не могла сказати, хто з них зробив перший крок — але в цю мить, у темряві, що огортала їх, не було значення, ким вони були.

Тільки те, що їх тягнуло одне до одного сильніше, ніж будь-яке прокляття.

Ардіс не відразу відпустив її, коли поцілунок розірвався. Його дихання було гарячим, змішаним із її власним, а руки все ще тримали її міцно, ніби він боявся, що вона зникне.

Що ти робиш, Ардісе?

Він мав розслідувати справу. Мав знайти вбивцю, зняти прокляття… Мав знищити темну магію.

А натомість він притискав до себе жінку, яка була втіленням тієї ж магії, яку він клявся викорінювати.

Його пальці інстинктивно затислися на її талії. Відчувати її поруч було небезпечно. Надто приємно. Надто правильно.

Це не має сенсу…

Але чому ж тоді він не міг відпустити?

Її очі мерехтіли в сутінках, відбиваючи світло, що просочувалося крізь вузьку шпарину у віконницях. Вони не були поглядом ворога. Не були поглядом відьми, яка бажає йому смерті.

Вони були поглядом жінки, що бентежила його більше, ніж будь-яка істина, яку він колись відкривав.

Ардіс тихо зітхнув і повільно випустив її з обіймів.

— Нам треба йти, — сказав він, змушуючи свій голос звучати твердо, хоча всередині все ще вирувало полум'я її близькості.

Карделія мовчки кивнула, її обличчя було відстороненим, але він бачив: її теж охоплювало сум'яття.

Ардіс розвернувся і зробив крок у темряву.

Але навіть тоді, коли їхні тіні зливалися з ніччю, він знав: він уже зробив найбільшу помилку у своєму житті.

Він більше не міг уявити світ без неї.