Камі Мир - Полонений король обов'язково поверне своє, Камі Мир

Забувши про всі дискомфорти та ріжучі почуття, я рвонула до кімнати, поки не застигла біля входу… Над Лікоріс схилився Грендель, що взяв її на руки й притиснув до себе.

— Давно не бачилися, Беладонно, — холодно привітався він, дивлячись мені просто у вічі.

За його спиною стояв той, хто влаштував повстання — Арлінг Ентіум, що в таємниці наростив сили та вирішив помститися нам із чоловіком. Але зараз мені не цікаво, як Грендель об'єднався з цим безпринципним старим. Я лише хотіла опинитися разом з моєю дочкою якнайдалі від них у мирі та спокої.

— Постав дитину на місце, Гренделе, — мій голос звучав як гостра сталь, що здивувало навіть мене.

— Це законний спадкоємець Альв.

— Повалена королева та її дитина померли, коли Його Величність повернула свою. Лікоріс – це моя дочка. І все.

— То це дівчинка? Тим краще.

— Ще раз повторюю: постав дитину на місце. Ми не в Альвах, я більше не королева, а Лікоріс ніколи й не була спадкоємицею. Ти єдиноправний король. Я не збираюся відвойовувати трон, тому забирайся звідси.

— Здається, ти чогось не розумієш, моя люба, — спокійно заперечив Грендель, передаючи доньку в руки Арлінга і повільними кроками наближаючись до мене, поки я не могла відвести погляд від дитини, що лежала на руках підступної людини. Я боялася, що він може щось зробити моїй головній слабкості, але можливості протистояти в мене немає: мій фізичний стан плачевний, а страх за дочку сковував будь-які різкі рухи. Зараз я, як ніколи, була беззахисною перед цими двома чоловіками. Один із них хоче підкорити мене, а другий — убити, і я не маю уявлення, що з цього гірше.

— Я не повернусь, Гренделе.

— Повернешся. Заради Лікоріс ти не просто відправишся зі мною в Алтею, заради неї ти будеш слухнянішою за найвірнішу шавку.

Можна було б чинити опір, обуритися, боротися, але… він був абсолютно правий. Та, заради кого я відкинула всі амбіції, є моїм світлим промінцем, заради якого я здатна відмовитися навіть від свободи та самої себе.

— Ти готовий погрожувати своїй власній донці лише для того, щоб мене контролювати? Готовий нашкодити своїй дитині через низькі бажання? — спитала, перевівши погляд на чоловіка, що стояв упритул до мене.

— До цього не дійде, адже ти не допустиш такого результату, — самовпевнено й так само спокійно відповів Грендель, стоячи спиною до Арлінга і не бачачи, як той дістав з-за пазухи кинджал.

Помітивши це, час і матерія довкола мене ніби зупинилися, зникли всі перепони і я сіпнулася вперед, перш ніж тиран перехопив мене. Тільки скувавши мене зі спини, він побачив свого соратника, з яким об'єднався заради спільної мети.

За інерцією чоловік схопив мене тільки сильніше, а Арлінг у цей час пронизав мою маленьку крихітку кинджалом. Та не встигла навіть скрикнути.

З моїх очей ринули сльози, біль пронизав моє тіло, а Грендель нарешті відпустив мене і кинувся вперед, пронизуючи зрадника Викрадачом Душ.

Впавши на підлогу, я плазом дісталася до пелюшки, що впала, не знаходячи в собі сили розкрити її та подивитися, що стало з моїм малятком.

Побачивши, як зовсім поруч розтеклася калюжа крові Арлінга, я поспішила підняти Лікоріс, поки він не забруднив її, але в руках моїх виявилася так само біла пелюшка. Без дитини.

— Де ж вона? — спитала Гренделя, дивлячись на нього знизу вгору. — Де моя дочка? Куди ти її сховав? Відповідай!

Але Грендель був здивований і розгублений не менше… По його обличчю було видно, що він теж думав, що там була дитина.

— Лікоріс! Лікоріс! — кликала я її, мотаючи головою на всі боки. — Люба, де ж ти? Матуся більше ніколи не залишить тебе навіть на мить… Обіцяю, тільки повернися.

— Беладонно, поглянь на мене, — сів біля мене Грендель і схопив мене за плечі.

— Ні пусти! Я не маю часу з тобою розбиратися! Лікоріс! Лікоріс! Будь ласка!

І в момент найбільшого розпачу я почула дитячий плач, що висмикнув мене з цього жахливого кошмару.

Це був лише сон… Чи попередження про майбутнє?