Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

— НІ! У жодному разі! — схопилася Рита. — Я нарешті відчула, що таке магія, і я ще більше, ніж раніше, хочу знайти відповідь, чому я зараз без неї.

 Ясмін усміхнулася.

— Я навіть не сумнівалася, що ти так відповіси.

 Після цього всі четверо засипали мандрівницю запитаннями про той світ, а запитань було ду-уже багато.

РОЗДІЛ 11

Рита з Ланою з головою пірнули в інтернет. Вони шукали будь-які згадки про людей із крилами. Посилання за посиланням, сайт за сайтом. Це було захопливо й пізнавально водночас. Такої кількості легенд і розповідей «очевидців» вони не очікували побачити. У деяких легендах цих людей називали Ангелами, у деяких Богами. Судячи з усього, магія залишилася з ними й на Землі. Але місцеві жителі часто ставилися вороже до незвичайних істот. Адже простіше знищити щось незрозуміле. Розібратися в тому, чи несуть вони загрозу, небезпечні їхні знання і можливості або корисні, дано небагатьом. Убив і живи, як раніше, звичним життям. Така філософія властива людям за всіх часів, на жаль. Ось багато вигнаних і почали максимально маскуватися. Вочевидь, з часом жителі Алькантора навчилися ховати крила. Хтось злився з місцевими, хтось сховався у віддалених, важкодоступних місцях. Були згадки про гори Тибету, Греції, Африки, Північної та Південної Америки. Тепер знаючи, який вигляд мали жителі Алькантора, дівчата могли відрізнити маячню і вигадки від реальних подій і описів. Одного разу Лана примчала до Рити.

— Я тобі зараз дещо покажу. Я тут познайомилася з хлопцем. Він навчається в універі на історичному. У них там є професор, який обожнює всілякі історичні загадки. Так от, років сто тому в Тибеті один учений, під виглядом учня, просочився в монастир. Уявляєш, — вона аж задихалася від збудження, — він прожив там чи то два, чи то три роки. Так ось, один старий монах розповів йому легенду, що багато століть тому в горах жили боги, які вміли літати. І в монастирі зберігаються пласкі камені з текстами, які нібито залишили ці Боги. Але ніхто їх прочитати не може, бо ця мова давно втрачена. Вчений умовив ченця показати ці камені. Вони виявилися напрочуд рівні, схожі на таблички. Цей учений перемалював акуратно тексти. Довго намагався сам розшифрувати, але в нього нічого не вийшло. Коли вчений повернувся до Європи, він показав ці тексти фахівцям, але так ніхто досі й не зміг нічого прочитати. Ці записи зараз зберігаються в бібліотеці Кембриджу.

Рита важко зітхнула.

— Прямо манускрипт Войнича. Ну, і як ми доберемося до цих малюнків? Це ж Англія! Де ми, а де Кембридж...

— Ша, подруго! — і Лана поклала з усмішкою перед Ритою кілька аркушів із відксереними текстами, — Сергій для мене роздрукував.

— Неймовірно! — вигукнула Рита й кинулася обіймати подругу, — ти просто диво!

 Вона схопила аркуші, глибоко зітхнула й подивилася на текст...

 Дівчина очам своїм не повірила. Вона розуміла все, що там написано... Це були явно уривки зі щоденника. Оскільки дат не було, довелося поламати голову, щоб розкласти в хронологічному порядку записи. Очевидно, що це була лише мала частина, але це була все одно фантастична знахідка. Рита почала вголос перекладати. Лана сиділа, мов заворожена. Беррі, який до цього плутався під ногами, теж сів поруч і уважно слухав. Здебільшого це був опис побуту, подій, але один запис змусив подруг відчути стан цілковитого шоку.

 «Я розумію, що ці рядки ніколи не побачить моя кохана Еора, але думки про неї допомагають мені жити. Я уявляю, що вона поруч зі мною живе. Що вона ненадовго вийшла й зараз повернеться. Так хочеться почути її сміх, схожу на дзюрчання струмка мову. Я сумую за тобою, моя мила принцесо!»

 Дівчата довго мовчали.

— Це Кеонол?! — заглянувши в очі подруги, запитала Лана.

 Та сиділа в шоці й лише змогла кивнути.

— Він. Це просто неймовірно, що його щоденник потрапив саме до мене, — трохи помовчавши, Рита додала: — Це не випадковість. Схоже, час навідатися в сутінки, поговорити з Агатою.

— Може, не варто ризикувати? Там може чекати на тебе Чаклун. У реальному світі він тебе, Дякувати Богу, знайти не зміг поки що, а там він може тебе швидко вирахувати.

 Рита недбало махнула рукою.

— А, викручуся. Не вперше.

 Подруги ледве дочекалися вечора. Коли повернулася Марія, Рита їй виклала новини й молитовно склала руки:

— Будь ласка, допоможи. Треба з бабусею поговорити.

 Тітка, як і Лана, не була в захваті від цієї ідеї.

— Дорога моя. Це не такий уже й екстрений випадок, щоб так ризикувати. Може, не варто?

— Я швидко. Кілька запитань і назад. Будь ласка!

Марія важко зітхнула й подивилася на Лану. Та розвела руками.

— Я їй казала. Без Вас цей похід не вийде. Особисто я боюся ще раз відчути той жах, як уперше. А з Вами не так страшно. Тільки Ви можете її підстрахувати. Ви ж її знаєте, вона вперта. Все одно попреться в сутінки...

— Гаразд. Але тільки не сьогодні. Усі зараз на взводі, а там потрібна твереза голова. Завтра. Добре? — і виразно подивилася на Риту.

— Добре, — розчаровано зітхнула та, — завтра, так завтра.