Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Розділ 12.

Розділ 12.

Максим стояв у першому ряду, не відводячи погляду від сцени, де стояла Олеся. Вона посміхалася, злегка збентежена увагою, але при цьому трималася впевнено. Хвиля оплесків прокотилася залом, і провідний галерист знову взяв слово:

— Сьогодні у нас справді особливий вечір. Роботи цієї талановитої художниці привернули увагу не тільки поціновувачів мистецтва, а й серйозних колекціонерів. І я впевнений, що у багатьох тут є бажання стати володарем одного з її творів.

Максим мигцем озирнувся, пробігаючи поглядом по розвішаних на стінах картинах. На відміну від тих, що він бачив у її майстерні, тут були зовсім інші роботи. Міські пейзажі в приглушених тонах, тонкі, елегантні мазки створювали ефект легкості, повітряності. Абстрактні форми перепліталися з архітектурними лініями. Народжуючи атмосферу сучасного мегаполісу, деякі полотна віддавали холодною, стриманою експресією, але в них однаково була невловима Олесина душа — її вміння передавати не тільки зовнішній вигляд, а й настрій, емоції.

Але одна з картин зачепила його особливо.

На полотні було зображено дівчину в легкій літній сукні, що стоїть спиною до глядача. Її силует потопав у м'якому світлі сонця, що сідало, а перед нею простягалося море. Вітер тріпав краї її одягу, волосся майоріло, створюючи відчуття легкості, свободи, але водночас — якоїсь недомовленості.

Це була вона! Обличчя не було видно, але він знав — це Олеся.

— Отже, ми переходимо до аукціонної частини вечора! — оголосив галерист. — Вашій увазі представлено кілька обраних робіт, кошти від продажу яких частково підуть на підтримку молодих художників. Перша робота — «Дівчина біля моря». Стартова ціна — п'ять тисяч.

Максим підняв брови. Усього п'ять тисяч за таку роботу?

— П'ять! — пролунав чийсь голос.

— Сім! — перебив інший.

— Десять!

Максим не одразу включився в торги, але коли хтось запропонував п'ятнадцять, він стиснув зуби і включився в торг.

— Двадцять.

У залі переглянулися.

— Двадцять дві.

— Двадцять п'ять, — спокійно вимовив він, трохи піднявши руку.

Галерист з цікавістю подивився в його бік.

— Двадцять п'ять тисяч! — упевнено повторив ведучий, дивлячись у зал. — Панове, чи будуть інші пропозиції?

Деякі присутні переглянулися. Торг тривав, але більшість гостей явно не хотіли занадто розганяти ціну. Для них це була радше світська розвага, ніж справжня боротьба за полотно.

— Двадцять сім! — підняв руку хтось із дальнього кута залу.

Максим окинув його швидким поглядом. Ставний чоловік у бездоганному темному костюмі, явно колекціонер. Але Максима це не хвилювало.

— Тридцять, — спокійно сказав він.

Ведучий схвально кивнув, а в залі пролунав приглушений гул.

— Тридцять тисяч! — повторив він, переводячи погляд з одного учасника на іншого.

Уся увага була прикута до торгу. Деяким гостям було цікаво, що це за таємничий чоловік, який так упевнено перебиває ставки. Олеся теж помітила незвичайну активність навколо її роботи і, придивившись, нарешті побачила його.

Максим стояв біля сцени, трохи схиливши голову, і впевнено дивився на ведучого. Вона стиснула пальці, відчувши зрадницьке тепло, що розлилося в грудях. Хвилювання змішалося із захопленням. Він тут!

— Тридцять три, — знову підняв руку колекціонер.

Максим напружив щелепу. Грати наввипередки з тим, хто колекціонує картини, було нерозумно. Але ця робота мала належати йому. Він так вирішив і не відступиться.

— П'ятдесят, — вимовив він голосно, з натиском.

Зал завмер.

Олеся округлила очі, не вірячи в те, що почула. П'ятдесят тисяч? За її роботу?

Ведучий, не приховуючи захоплення, обвів поглядом гостей.

— П'ятдесят тисяч! Чи будуть інші пропозиції? — Його голос звучав збуджено.

Але більше ніхто не підняв руку.

— Уперше бачу, щоб лоти Олесі йшли з такою активністю, — тихо зауважив якийсь тип.

Максим відчував на собі погляди, але йому було все одно. Він дивився на сцену, на Олесю, ловлячи кожну її емоцію.

— П'ятдесят, раз! П'ятдесят, два! — ведучий зробив театральну паузу. — Продано за п'ятдесят тисяч!

Грім оплесків рознісся залом. Олеся не могла повірити в те, що відбувається. Вона нервово стиснула кисті рук, потім підняла очі на Максима.

Він купив її картину!

Після офіційної частини заходу, коли гості розійшлися залом, обговорюючи підсумки аукціону, до Олесі підійшов господар галереї, пан Полянський, високий чоловік із проникливим поглядом.

— Олесю, вітаю! — тепло сказав він, простягаючи їй келих шампанського. — Це був неймовірний успіх. Думаю, після такого аукціону в тебе з'являться нові клієнти.

Олеся взяла келих, намагаючись приховати збентежену посмішку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍