Ксана Рейлі - Присягаюся тебе ненавидіти , Ксана Рейлі

На жаль, моя тимчасова подружка випила зі мною всього лише один шот, тож мені нічого не залишалося, як пити одній. Напиватися в цей вечір, враховуючи, що завтра весілля, — явно не найкраща ідея, але я так сильно нервувала, що не придумала кращого способу розслабитись.

— Не думаєш, що вже досить? — спитав Влас, спершись до стійки бару одразу ж біля мене.

Я закотила очі та втомлено зітхнула.

— Ти переслідуєш мене? Чи тобі так нудно зі своїми друзями?

— Вони не мої друзі. Це товариші Назара, яких я навіть не знаю.

— Ну то познайомся, — пробурмотіла я. — Чого тобі, Власе?

— Я… Хочу випити! — він махнув бармену. — Один джин-тонік, будь ласка.

Я очікувала, що він забере свій коктейль та піде геть, але Влас залишився тут зі мною. Звісно, я могла сама піти, але це б зачепило мою гордість. Я перша прийшла сюди! І мені треба показати йому, що його присутність ніяк не бентежить мене.

— То ти пішла з каналу, — заговорив він, глянувши на мене.

— Пішла, — відповіла я. — Але тільки для того, щоб супроводжувати батька під час операції у Швейцарії.

Влас коротко кивнув головою та неохоче зробив ковток свого напою.

— Так, я чув про це.

— Щось ще цікавить?

— Мені шкода, що так сталося з твоїм батьком. Знаю, він багато значить для тебе. Я, до речі, намагався звʼязатися з тобою, коли дізнався про це, але не зміг.

— Я тебе заблокувала, — я фальшиво усміхнулася йому. — Після того, як не отримала від тебе жодної відповіді на всі свої повідомлення.

— Я так і зрозумів, — тихо пробурмотів Влас. — То чим зараз займаєшся?

Я насупилася та задумано обвела пальцем келих.

— Що це за таке раптове зацікавлення до моєї персони? Я дуже добре памʼятаю, як ти сказав мені піти геть та дати тобі спокій. Власне, я це і зробила. Радій!

– Та щось не дуже радісно, Ангеліно.

– Ох, мабуть, сумуєш за своєю дівчиною. Сподіваюся, ти не зібрався їй завтра освідчитися. Це негарно.

— Чому ти так вважаєш? — Влас насупився.

— Бо це майже крадіжка чужого свята! Ви не маєте бути в центрі уваги, хоч як би вам обом цього не хотілося. Вам, здається, подобаються усі ті публічні прояви почуттів.

— Ні, я не про це. Чому ти думаєш, що я освідчуся їй?

— Ну-у-у… Ви ж уже стільки часу разом. Це логічно.

— Люди роками зустрічаються та не одружуються.

— Я б точно не чекала роками.

— Скільки, по-твоєму? — поцікавився Влас. — Скільки, по-твоєму, мають зустрічатися люди, щоб одружитися?

Я задумано перемішала соломинкою свій коктейль. Якби хтось мені минулій сказав, що я думатиму про весілля, то я б нізащо не повірила. Але я стала якоюсь занадто ніжною. Як і усім жінкам, мені хотілося почуватися коханою, щасливою, важливою для когось… Я так довго була самотньою, що мені це відверто остогидло.

— Вистачить і пів року, – сказала я. — Справді. Шість місяців цілком достатньо, щоб зрозуміти, чи це твоя людина.

— Інколи навіть менше, — буркнув Влас.

— От саме тому я й думаю, що ти скоро освідчишся їй. Я дещо спитаю, гаразд?

Я сперлася ліктем на барну стійку та повернулася обличчям до Власа.

— Ти хоч колись думав про мене? Бо мені здається, що я досі не змогла викинути тебе з голови.

І зі свого серця також… Тільки ці слова залишилися несказаними. Я деякий час дивилася в його темні очі, очікуючи відповіді, але Влас чомусь мовчав. Це наштовхнуло мене на думку, що йому насправді нема ніякого діла до того, що було між нами.

— Не думала, що ти так легко забудеш про мене, — прошепотіла я.

Я відштовхнулася від барної стійки та відчула, що у мене ноги підкосилися, а в голові запаморочилося. Останній коктейль явно був зайвий. Перед очима все плило, але я почала іти до виходу з клубу. Люди танцювали, штовхалися. Мені здавалося, що я от-от впаду. Раптом міцна рука обійняла мене за талію. Я повернула голову, зустрічаючись своїм затуманеним поглядом з темними очима Власа.

— Ти випила. Я проведу тебе в номер, — пояснив він.

Не було сенсу сперечатися. Моє тіло було мені абсолютно непідвладне. Я сперлася на Власа, дозволяючи йому повести мене до готелю.

Уже в коридорі я глибоко вдихнула на повні груди. Його запах просочився у моєї легені, і я тихо застогнала.

— Ти так приємно пахнеш. Нові парфуми?

— Ні, – відповів він.

— О, точно! Це ж твій запах, – я легко принюхалася. – Завжди це подобалося.

— Господи, та ти пʼянюща! — Влас обійняв мене сильніше, коли ми увійшли до ліфта.

Я підняла голову, впираючись підборіддям до його грудей, щоб подивитися йому в обличчя.

— Я в нормі. Можу іти сама. Це просто ти чомусь не відпускаєш мене.

— Хочеш, щоб я відпустив? — спитав він, уважно дивлячись мені в очі.

— Ні, – тихо відповіла. — Але ти можеш зробити це. Я знаю, що тобі неприємно торкатися до мене.

— Я не казав, що мені неприємно.

— Це очевидно. Ти ж ненавидиш мене.

— Я не...

Але в цей момент ліфт зупинився на нашому поверсі, і Влас замовк. Він раптом підняв мене на руки. Я хотіла заперечити, але мій язик став таким важким. Я не могла два слова звʼязати до купи, тому просто поклала свою голову на його плече та заплющила очі.

— Ангеліно? — тихо спитав Влас.

Я розплющила очі, зауважуючи, що він навис наді мною. Обличчя хлопця було так близько, що я могла б з легкістю поцілувати його. Мій погляд опустився на губи, які мені шалено хотілося відчути на своїх.

— Ти можеш відпустити мене, – сказав він, змушуючи мене відірватися від захопливого роздивляння його обличчя. — Твої руки сильно вчепилися в мою шию.

— Пробач, — прошепотіла я та легко провела руками вниз.

Влас з вдячністю кивнув головою та різко піднявся, але я раптом спіймала його за комірець сорочки та потягнула до себе. У кімнаті почувся звук розірваних ґудзиків.

— Ой, я ненавмисно!

Я винувато прикусила нижню губу, а мій погляд опустився на його оголені груди. Мої пальці затремтіли, коли я обережно торкнулася відбитка своїх губ.

— Ти… Ти не вивів татуювання? – спитала я, зачаровано дивлячись на його груди.

— Я б не зміг зробити це за такий короткий термін. Потрібно приблизно десять сеансів через кожні чотири й більше тижнів.

— І скільки ти вже пройшов?

Я обвела пальцем контур своїх губ на його грудях, а тоді глянула йому в очі. Боже, це був найпрекрасніший сон з усіх, які я коли-небудь бачила!

— Жодного, — прошепотів Влас.

Мені хотілося ще щось спитати, але якщо це сон, то я… Я можу поцілувати його, правда? Він ніколи й не дізнається про це.

Я підняла свою голову та легко торкнулася губами до його грудей поверх татуювання. Він напружився, і я трохи завагалася.

— Мені не варто було цього робити? — пошепки спитала я, піднявши на нього погляд.

Влас зітхнув, а тоді раптом поклав свою руку на мою щоку і ніжно погладив її великим пальцем.

— Ангеліно, — прошепотів він таким лагідним тоном, який я мріяла знову почути в реальності, — не було й дня, щоб я не думав про тебе.

— Чесно? — мій голос був сповнений надії та благання.

— Чесно.

Я відчула сльози на очах, але не встигла й подумати про це, як раптом Влас притиснувся своїми губами до моїх.

Моє тіло затремтіло. Я вчепилася руками за його плечі, відчайдушно відповідаючи йому на поцілунок. Усе відчувалося так реально, наче він насправді цілував мене.

— Я дуже сильно скучила за тобою, — прошепотіла я та тихо схлипнула. — Якщо я скажу тобі це в реальності, ти не відштовхнеш мене?

Хлопець легко усміхнувся мені, і я мало не знепритомніла. Ця тепла усмішка… Я мріяла побачити її.

— Не відштовхну. Т-с-с-с… — Влас залишив міцний поцілунок на моїх губах. — Якщо ти продовжиш плакати, я піду.

— Не йди! — я вчепилася руками в його шию, а моє серце в грудях забилося у шаленому ритмі. — Прошу, не йди. Залишся зі мною. Я… хочу тебе.

І він знову поцілував мене з такою силою, що моє тіло вбилося в матрац. Я стягнула з нього сорочку та провела руками по його гарячій шкірі. Чому це все відчувалося таким реальним? Усі його дотики, поцілунки, пестощі… Я не стримала стогону та заплющила очі, коли відчула його губи на своїй шиї.

— Я все виправлю, — сказав він, підтверджуючи свої слова новим поцілунком. — Обіцяю.