Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

Як ти взагалі почуваєшся після катання? — запитав Олівер— Враження справді непогані?

— Знаєш, насправді, навіть не погано, — відповіла Кейт— Я була вперта, але ти, схоже, знаєш, як організувати процес. Мені сподобалося.

Олівер посміхнувся.

— Я радий, що тобі сподобалося. Перший раз на лижах — це завжди особливий момент.

— Олівер, я хочу запитати тебе дещо, — сказала вона, її погляд став серйозним. — Але пообіцяй, що скажеш правду.

Олівер, зацікавлений її тоном, прислухався.

— Звісно, запитуй. Я слухаю.

— Чому ти проводиш час зі мною? — запитала Кейт, уважно дивлячись на нього. — Я не впевнена, що я така цікава компанія для тебе.

Олівер задумався на мить, а потім відповів, з теплою посмішкою:

— Ти мила, і мені з тобою весело. Я насолоджуюсь часом, який ми проводимо разом. Ти цікава людина, і мені подобається твоя компанія.

Кейт відчула, як її серце трішки прискорилося від таких слів. Вона не очікувала, що він так відкрито і чесно відповість.

Кейт не одразу відповіла, її погляд затримався на його обличчі, наче намагаючись побачити більше, ніж звичайні слова. Вона почувала себе трохи враженою тим, що він сказав. Як часто ми сумніваємось в собі, думаючи, що не можемо бути цікавими чи вартих уваги? І ось Олівер відповів так, як вона навіть не наважувалася спитати.

— Мені приємно це чути, — промовила вона, але її голос був м’яким і трохи тремтячим, наче це була вперше на довгий час щира розмова.

Вона ковтнула ще один глоток пуншу, і відчувала, як тепло розливається всередині, розслабляючи кожен м’яз. Її погляд був спокійним, але в глибинні  усе ще ховалася якась невимовна тривога, яку вона вже не намагалася приховати.

Олівер дивився на неї з легкою усмішкою, відчуваючи, як повітря між ними стало м'якшим, менш напруженим. Він не хотів створювати ще більше тиску на неї.

— Ти, справді, можеш бути дуже цікавою компанією, — сказав він, після паузи. — Я просто думаю, що інколи ми самі себе недооцінюємо. Ти багато розповідаєш, і це варте того, щоб слухати.

Кейт посміхнулася, хоча в її очах відблискували сумні нотки.

— Я завжди намагаюсь бути скромною, — сказала вона, — не хочу забирати увагу від інших. Але ти маєш рацію, можливо, це через те, що я не завжди знаю, що робити з власним життям.

Олівер нахилився до неї трохи ближче, ніби намагаючись передати їй те відчуття, яке часто приходило в такі моменти — спокій і взаєморозуміння. Він уважно подивився в її очі, відчуваючи, як важливим є цей момент.

— Не обов’язково завжди знати, — відповів він лагідно. — Життя — це не про постійну впевненість. Іноді варто просто дозволити собі бути вільним, і тоді все стає на свої місця.

Кейт задумалася над його словами, і на її обличчі з’явилася легка усмішка. Вона відчула, що, можливо, ця вечеря була тим моментом, коли потрібно зупинитися, відпустити все, і просто бути тут і зараз.

Після кількох хвилин мовчання Олівер, здається, вирішив ще трохи полегшити атмосферу.

— Як щодо того, щоб подивитись фільм?

Кейт кивнула, знову відчуваючи, як її серце б’ється спокійніше. Вона відчувала, як кожна хвилина стає більш комфортною, менш напруженою. Вона не спішила з відповідями, дозволяючи цьому вечору просто бути, без зайвих зусиль.

— Можна— відповіла вона, коли остаточно зробила вибір. — Але без жахів, добре?

Олівер засміявся, погоджуючись.

— Без жахів, — повторив він, — тільки романтична комедія або що-небудь легке.

Вони продовжили пити свої напої, насолоджуючись тишею вечора, і разом сміялися, коли Олівер підібрав фільм, що відповідав їхньому настрою. Це було просте, але в той же час глибоке відчуття зв’язку, яке з’являється, коли двоє людей просто знаходять комфорт у компанії один одного.

Якось, коли їхні розмови стали тихішими, а звуки фільму поступово вщухли, вони обоє відчули втому.

Олівер, поклавши порожній стакан на столик, зручно влаштувався на дивані. Кейт, почувши, як знизились її повіки, вирішила залишитися поруч.

– Не хочеш лягти? – запитав Олівер, піднімаючи ковдру, щоб вона приєдналася.

Кейт мляво кивнула, і без зайвих слів вона влаштувалася поруч. Її очі важко трималися відкритими, а розмова стихла.

Вони заснули, лежачи поруч один з одним, спокійно і безтурботно. Відчуття безпеки та тепла обох обгорнуло, і ніч пройшла спокійно.

Ранок прийшов тихо, без поспіху. Першим прокинувся Олівер. Його очі поступово відкрилися, і він відчув м'яку тяжкість на плечі. Лише тоді, оглянувши кімнату, він зрозумів, що заснув на дивані, а Кейт спала поруч, згорнувшись у ковдрі.