Анітка Санніфео - Наречений для Саламандри, Анітка Санніфео

– Мені не вистачало тебе, – схлипнула я. – Бабуся робила все, оточила любов’ю, турботою, але…

– Я завжди була поруч, мабуть, ти цього ніколи не помічала, але це так. Навіть там, на Землі. І я надалі буду поруч.

– Дякую. А тато? Що з ним?

– Він має жити в імперії. Його звати Веніамін. Спробуй відшукати, як матимеш таку можливість. Він не належав до магічного роду. І не захотів брати відповідальності за твоє виховання, а, може, боявся, що й сам загине…

– Чорні дракони правда вбили всіх наших?

– І так, і ні.

– А де тоді подівся наш рід? Чому кажуть, що рід Вогненної Саламандри знищили?

– Все почалося приблизно п’ятдесят років тому. Чорний Дракон Емер дізнавшись, що в Оріона немає спадкоємців, запропонував йому вигідний шлюб – видати доньку імператора, Стефанію, за його сина Етіарна. Оріон, звісно, відмовив. Дівчинці тоді було лише п’ятнадцять…

І дивним чином невдовзі після цього імператора Оріона знайшли жорстоко вбитим у власному кабінеті. Звинуватили в усьому Емера, хоч він це й заперечував. Згодом саме він зміг перемогти у перегонах за корону й влада в Імперії перейшла до Чорних Драконів.

Саламандри тоді опинилися у складному становищі. Наш рід позбавили титулів герцогів, які мали нам належати за законом, навіть після втрати імператорства, хоч й дозволили працювати при палаці.

– Але чому?

– Не знаю. Невдовзі після загибелі Оріона не стало його дружини, а всі, хто мав якесь спільне коріння із Саламандрами покинули імперію. Лише мама не змогла. Вона вийшла заміж й стала чи не головною артефакторкою при Палаці. Її поважали та любили. Тільки Емер ніколи до неї не наближався, уникав бувати в тій вежі, де вона працювала…

– В цій історії стільки дивного… – промовила я.

– Тобі вже час. Іди, – промовила раптом вона, проігнорувавши мої слова. – Ніколи не сумнівайся в собі й дослухайся до власних бажань. Йди ж!

Її постать почала танути, а разом з нею й галявина. Тепер я опинилася посеред лісу, що вже занурився у сутінки, а попереду височився той самий будинок на перехресті, через який ми з бабусею здійснили перехід до Фаерії. Я рішуче штовхнула двері та зайшла всередину.

– Доброго вечора!

– Ярославо? Ти як тут опинилася? – втупилася в мене Єсенія. Вона сиділа за столом та пила каву.

– Не знаю. Це все лабіринт. Він привів мене до тебе, – відповіла я. – Тільки я не розумію це вже реальність чи..? Я ж ніби з боку Землі зайшла…

– Тепер і я цього не знаю, – розвела вона руками. – За ці роки я всякого побачити встигла, але це зі мною вперше.

– Хранителько, – у дверях з боку Фаерії з’явився захеканий Кузьма. – Саламандра… – І тут його погляд зупинився на мені. – Ти тут? Тебе шукають по всій імперії!