Джонатан Страуд - Око ґолема, Джонатан Страуд

Наступного, ранку після Дня Засновника погода помітно зіпсувалася. Небо над Лондоном затягли сірі хмари, й засіяла мжичка. Усі пішоходи — крім тих, хто поспішав у справах, — умить щезли з вулиць, і члени Спротиву, які іншим разом тинялися б містом, шукаючи нових цілей для своїх атак, зібралися в себе на базі.

Місцем зустрічей їм слугувала невелика, але заможна крамничка в глибині Саутворку. Тут продавали пензлі, фарби й такий інший крам, що користувався попитом у простолюдинів, зугарних до мистецтва. За кількасот метрів на північ, за рядом покинутих складів, текла широка Темза, а далі починався Центральний Лондон, повний чарівників. Сам Саутворк, одначе, був досить-таки бідним районом, заселеним дрібними ремісниками й крамарями, тож чарівники з’являлися тут нечасто.

Мешканцям крамнички це було цілком до душі.

Кіті стояла за скляним прилавком, сортуючи стоси паперу за розмірами і вагою. Збоку від неї громадилася купа перев’язаних мотузками сувоїв пергаменту, маленька підставочка з різцями й шість великих скляних банок, що їжачились пензлями з кінського волосся. По інший бік — мабуть, занадто близько — виступали сідниці Стенлі, що сидів на прилавку, підібгавши ноги, й занурився в читання ранково! газети.

— Чуєш, вони в усьому звинувачують нас, — обізвався він.

— У чому? — перепитала Кіті, хоч і так про все знала.

— В отому бешкеті, що стався в місті, — згорнувши газету, Стенлі акуратно поклав її собі на коліна. — Цитую: «Коментуючи огидний злочин, скоєний на Пікаділлі, речник Міністерства внутрішніх справ пан Джон Мендрейк закликав усіх законослухняних громадян бути пильними. Зрадники, відповідальні за цей бешкет, досі на волі й тиняються Лондоном. Підозра падає на ту саму групу, що раніше скоїла серію нападів у Вестмінстері, Челсі й на Шефтсбері-авеню...» Шефтсбері-авеню — це ж про нас, Фреде!

Фред у відповідь буркнув щось нерозбірливе. Він умостився на плетеному стільці між двома мольбертами — стілець під ним балансував на двох ніжках, упираючись бильцем у стіну. Фред сидів отак майже годину, втупившись у порожнечу.

«Вважають, — читав далі Стенлі, — що так званий Спротив складається з невдоволеної молоді, надзвичайно небезпечної, фанатичної і схильної до насильства...» Чи не твоя матуся писала це, Фреде? Здається, тебе вони добре знають... «В жодному разі не наближатися до них, повідомляти нічну поліцію...» Так-так-так... «Пан Мендрейк організує особливі нічні патрулі... комендантська година після дев’ятої вечора заради громадської безпеки...» Все як завжди, — він жбурнув газету на прилавок. — Свинство та й годі. Про нашу останню роботу не згадали ні словом. Ця історія на Пікаділлі перетягла увесь галас на себе. Все даремно. Треба влаштувати щось іще.

Він позирнув на Кіті, яка заклопотано рахувала аркуші паперу:

— А ти як гадаєш? Треба десь використати частину того добра, що лежить у нашій коморі. Податись на Ковент-Ґарден чи кудись іще. Розворушити їх як слід.

Кіті понуро, спід лоба глянула на Стенлі:

—А навіщо? За нас уже попрацював хтось інший.

— Еге ж, попрацював... Цікаво, хто? — Стенлі підняв кашкета й почухав потилицю. — Як на мене, то були чехи, — він знову позирнув краєчком ока на Кіті.

Знову він її дражнить, випробовує її авторитет, шукає слабкі місця... Кіті позіхнула. От шмаркач!

— Можливо, — відповіла вона. — А можливо, угорці. Чи американці. Чи хтось іще — їх цілі сотні... Суперників нам не бракує. Будь-що, вони влаштували бешкет серед вулиці, а це — не наш метод, як тобі чудово відомо.

Стенлі застогнав:

— Ти що, досі сердишся через оту пожежу в килимарні? От зануда! Якби не це, про нас і словечком не згадали б!

— Постраждали люди, Стенлі. Простолюд.

— Не люди, а запроданці! Прибігли рятувати хазяйські килими!

— Та помовч уже... — Кіті замовкла на півслові. Двері відчинились. Обтрушуючи з парасольки краплі, увійшла жінка середнього віку — чорнява, з обличчям, позначеним першими зморшками.

— Привіт, Енн, — мовила Кіті.

— Привіт усім! — жінка озирнулась і відчула напружений настрій, що панував у крамничці. — Що це, негода так засмутила вас? Чого це ви такі невеселі? Що трапилося?

— Нічого. Все гаразд, — Кіті спробувала безжурно всміхнутися: сперечатися далі було марно. — Як ти вчора попрацювала?

— Здобич багата, — відповіла Енн. Вона повісила свою парасольку на мольберт і підійшла до прилавку, дорогою скуйовдивши Фредові волосся. Із себе вона була досить незграбна й ходила трохи розвальцем, але очі її позирали туди-сюди швидко, наче в сороки. — Усі чарівники повилазили ввечері на набережну — помилуватись морським парадом. І — от дивина! — ніхто з них майже не пильнував своїх кишень. — Енн підняла руку й ніби вхопила щось пальцями. — Я витягла в них кілька перснів з потужними магічними камінцями. Шефа, напевно, вони зацікавлять. Він може показати їх панові Гопкінсу.

— Вони зараз у тебе? — стрепенувся Стенлі.

Енн показала йому язика:

— Ні, я дорогою зайшла до стаєнь і заховала їх у льосі. Гадаєш, я така дурна, що принесла б їх сюди? Ходи завари мені краще чаю, дурнику.

Стенлі зіскочив з прилавка й побіг до комори.

— Здається мені, що зараз це буде наш останній крам, — провадила Енн. — Хай там хто побешкетував на Пікаділлі — галасу було нівроку багато. Ніби каменем в осине гніздо пожбурили. Бачили, що вночі діялося в небі? Повнісінько демонів!

— Повнісінько, — буркнув зі свого стільця Фред.

— Знову цей Мендрейк, — додала Кіті. — Он у газеті про нього пишуть.

Енн понуро кивнула:

— В’їдливий, еге ж. Молодий та з ранніх...

— Зачекайте! — Кіті кивнула в бік дверей. До крамнички увійшов сухорлявий бородань. Він довго порпався в олівцях і записниках. Кіті з Енн заклопотано розкладали крам по полицях, і навіть Фред підвівся й чимось зайнявся. Нарешті чоловік купив усе, що треба, й пішов собі.

Кіті поглянула на Енн. Та хитнула головою:

— З ним усе гаразд.

— А коли повернеться шеф? — запитав Фред і кинув на підлогу коробку, яку саме тяг.

— Сподіваюся, що скоро, — відповіла Енн. — Вони з Гопкінсом задумали щось серйозне.

— От і добре. Скільки нам тут іще паритись?

Повернувся Стенлі з тацею, заставленою чашками. Разом з ним увійшов кремезний молодик із лляним волоссям і перев’язаною рукою. Він усміхнувся до Енн, ляснув по спині Кіті і взяв з таці чашку чаю.

Побачивши перев’язану