Ігор Коляда - Квітка Цісик, Ігор Коляда

(станом на 2019 рік — не діюча) «Eastern Airlines»; для японської автомобільної компанії, частини концерну «Nissan» — «Datsun» — 15:00; «L’Eggs» (текстильний бренд) — 17:00. Завершував робочий день запис рекламного джиглу о 18:00 для американської корпорації, найбільшої, як на той час, у світі мережі закладів швидкого харчування (за підсумками 2010 ро­ку компанія займає друге місце за кількістю ресторанів у всьому світі після ресторанної мережі «Subway») — «McDonald’s Corporation». Ви можете подумати що на цьому робочий день Кейсі Цісик закінчився, але ні. Як стверджує ця ж стаття, після важкого робочого дня співачка дозволяла собі побути у колі родини за вечірнім столом, згадуючи, як у дитинстві збиралась її сім’я. Та бути хоч і непересічною виконавицею джиглів і бек-вокалістою Квітці було мало, вона прагнула дещо більшого. Після вечері співачка від 20:30 до 3 години ранку працювала у власній студії над своїми проєктами. Ті, хто хоча б краєм вуха чув про сучасний рекламний бізнес, швидко уявлять гонорар, який може заробити у Сполучених Штатах Америки вже брендовий голос Кейсі (якщо в Україні анонімно запрошена на запис комерційної реклами бек-вокалістка отримує в середньому за один готовий запис 20—50 доларів, то в США за цих же умов ця сума сягне 200—500 доларів, а такий впізнаний професіонал як Квітка Цісик отримував удесятеро більший гонорар).

Вона співала й для інших автомобільних фірм — Chevrolet, Cadillac, Toyota.

За чверть століття творчої праці на американському ринку теле- і радіо-реклами статки Кейсі мали набігти більш ніж пристойні. Та її українська душа, використовуючи можливості, що були дані їй батьками та природою, прагнула зробити щось для Батьківщини своїх предків, казкової та далекої України, її народу. Цим подарунком українству стала неперевершена пісня у її виконанні.

Розділ чотирнадцятий. Українське серце

Пісня та пісенний виконавський хист (спів) належать до тих явищ життя людини у культурі свого народу, що є притаманно природженим людським даром.

Українців можна впізнати та вирізнити з-поміж інших народів за їхнім співочим мистецтвом. Це і темброве наповнення голосової подачі у співочому музикуванні, це і характерний для українського співочого виконавства хвилеподібний спосіб наростання-спадання звукових амплітуд, спертий на виразну місцеву вимовно-звукову природу інтонаційної вибудови, це показово «своє», українське гармонізування мелосних і мелічних структур.

Українська пісня вже з давньої пори робить українське людське життя виразно своїм естетичним світом — простором краси і гармонії, відчутих Українською Людиною.

З давнього часу, як засвідчують джерела, пісня містила в собі норми життя та поведінки, будучи вказівним річищем перенесення неписаного закону. Український учений Вадим Щербаківський звернув увагу на слова Аристотеля, котрі стосувалися давніх мешканців Київщини, Поділля, Буковини — «агатирсів», який писав про них слідом за Геродотом, відзначаючи, що вони свої закони тримали в піснях.

Пісня була і є творчою засадою українського наснаженого духу. За­вдяки пісні українці єдналися у часі, відтак — відчували та шанували життєвий карб кожного кола попереднього «праколіна». У пісні відчувається плин часу і водночас надчасова сталість. У своїх кодах пісня була інформатором про розлогий досвід життя українців. У випадках тривалої розлуки пісня нагадувала українцям про їхню землю, отже, пісня має ще й пам’ятну кодифікацію.

Пісня увесь час гуртувала українців-діаспорян. Майже всі недільні школи мали й мають свої хори. А церковні хори були також виконавцями народної пісні. Завдяки сценічним виступам та благодійним концертам, зокрема під час Різдвяних свят та Великодня, співочі українські гурти та хори несли вістку й знання про українців і українських громадян тих країн, де представники української спільноти опинилися, як самі казали — «на поселеннях», творячи окрему українську громаду («Ukrainian community» — в англомовних країнах Північної Америки, Австралії та Великої Британії, «comunidad ucraniana» — в іспаномовних країнах Південної Америки). У цих державах українців справді впізнають і знають за пісенною творчістю. При звучанні на Різдвяних святах однієї із «Christmas song» — «Carol of Bells», що мелодійно походить від українського «Щед­рика» (гармонізаційна обробка Миколи Леонтовича народного твору), завжди згадувалися українці.

А співачка Квітка Цісик у 1980—1990-х, творячи співом звуковий-мелодійний ряд для голлівудських кінострічок, знайомила з українським пісенним даром та українською піснею Північну Америку і весь англомовний світ.

У Квітки Цісик було все: слава, достаток, улюблена робота, кохані чоловіки (вона двічі була одружена: першим її чоловіком був композитор — аранжувальник Джек Кортнер, другим — інженер звукозапису Ед Ракович, якому Квітка подарувала сина Еда). Однак була в неї іще одна, зовсім не американська, заповітна мрія — віддати данину поваги народові, який виплекав її родовід, тієї землі, чий голос змалечку бринів у її серці. «Я є в Америці, але українка. Всі ми шукаємо, що би ми могли зробити, якби могли зробити. Я мала власне ту ідею, що нічого не можу зробити, але можу спробувати українську пісню післати в світ. Щоб люди почули, щоб люди знали! І тут, в Америці, щоб музичні, свідомі люди знали, що то є українська пісня! Хоч є і багато красивих українських плит. Я не одинока. Але я хотіла на найвищому рівні. То є мій фах.» (з інтерв’ю К. Стеценку, 1991 р.).

Одного разу, розмовляючи зі своїм чоловіком про українську пісню, сказала, що немає нічого прекраснішого, ніж мелодії її батьківщини, що це справжній скарб і їй дуже хочеться, щоб всі побачили його. “Ну, покажи ж ці хвалені українські пісні, чому ми їх не чуємо? Де вони?” Це був кінець сімдесятих, коли української пісні в якісному записі просто не було. А та, що була, не могла конкурувати з якісним американським фольк­лором та іншою вокальною продукцією. І тоді у Кейсі виникла ідея записати українські пісні не під бандуру і скрипку, а на високому про­фесійному рівні. «Я всім говорила, що українська музика дуже гарна, мелодійна, і що український народ співучий. А мені відповідали: якщо так, зіграй що-небудь, — згадувала. — Це дуже сумно, але в нас (українців діаспори) не було жодної платівки на професійному рівні, оскільки це дорога річ і записати її забирає багато часу. Я зрозуміла, що мушу її зробити. І не тільки для своїх приятелів, але і для всіх українців. Адже у мене не було можливості щось зробити для нашого суспільства, а це був би такий подарунок. І я мріяла, що в Україні мене почують.» (з інтерв’ю О. Горностай). І вона вкладає свої кошти, запрошує професійних американських студійних музикантів (аранжування зробив великий професіонал Джек Корнер, на фортепіано їй акомпанує сестра Марія, на гітарах грав фантастичний Стюарт Шарф), завдяки феноменальному музичному чуттю їй вдається записати із різницею в дев’ять років просто для себе, для родинного архіву два альбоми українських пісень — «Songs of Ukraine» (Copyright 1980) і «Kvitka. Two Colors» (Copyright 1989). Ці альбоми потрібні їй, як повітря, щоб виспіватися, виговоритися, відмолитися піснями за Україну.