Ігор Коляда - Квітка Цісик, Ігор Коляда

На обкладинці диску «Kvitka. Songs of Ukraine» (Copyright 1980) присвята: «Володимирові Цісику, скрипалю-віртуозові, моєму незабутньому батькові, присвячую цю збірку пісень». Епіграфом до другого диска «Two Colors» (Copyright 1989) були такі слова: «Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу». «Більше року тому вийшла моя плита «Квітка. Два кольори». Я намагалась дуже гарно її підготувати і видати. Ми дуже задоволені нею. Це мій чоловік, звукорежисер — Едвард Ракович допоміг із записом. Ми планували і працювали над плитою дуже довго, всі пісні були перед тим аранжовані. Ми ходили до студії впродовж трьох місяців. Я разом з оркестром співала у великій кімнаті. Деякі інструменти додали пізніше. Ми це все змішували, тому вийшло так довго. Мій чоловік — перфекціоніст, він хотів, щоб то страшно добре звучало, досконало, тому він над тим дуже довго працював. Я з мамцьою і сестрою вибирали пісні для плити. Сестра грає на фортепіані у 4 піснях на платівці. Ми просто пару тижнів сиділи разом. Шукали і переслуховували різні пісні. Вибрали цілу купу того, що нам подобалось. Потім ми сіли з аранжувальником Джеком Кортнером і він вибрав з усього те, що йому здавалося найбільш цікаво музично. Джек допомагав робити і перший альбом... Я хотіла зберегти ту пісню «Чуєш, брате мій». Дуже хотіла її мати в записі. Деякі українці тут, в Америці, не погоджувались з тим, що я ту пісню хочу включити в альбом, бо вона є сумна. Ми співаємо її зазвичай на похоронах. Сумна пісня, але гарна пісня. Мені здається, що в такий час, коли не знати, що діється в цім світі, то є важлива композиція. Записувала її в липні 89-го, тоді ще нічого не зачалось на Україні діятись. Я була пластунка і ми в Пласті співали таку пісню «Сіріли у сумерку» («При ватрі»), вона була також наша улюблена. Це вже тут написана, здається, в Америці. Тому її хотіла теж мати в записі. «Черемшина», «Два кольори», «Я піду в далекі гори» — теж мої улюблені. Щодо останньої пісні, то я її спочатку почула в швидкому темпі. Мені дуже сподобалася. Я тоді сказала Джеку Кортнеру про неї. Він запропонував її зробити набагато повільнішою. Дуже цікава ви­йшла. «О верше, мій верше» — це улюблена пісня моєї бабці. Коли ми скінчили працювати над цією піснею, а це ми з великим складом скрипалів грали в кімнаті, то я дуже боялася, що не зможу її заспівати без плачу, що я не зможу скінчити. Всі сидять, а як я ту пісню можу заспі­вати і не розплакатись? Але вдалося мені. Вона дуже зворушлива...» (з інтерв’ю К. Стеценку, 1991 р.). «Голос пані Цісик бездоганний, повний життя та виразності. Час від часу він легкий і жартівливий, часом відшліфований та оперний. Професійний запис і виробництво альбому — не привід для його досконалості. Причина в пані Цісик. Її голос ясний. Її дикція вишукана. Відчуваються її почуття. «Квітка», безумовно, один з найкращих альбомів на українському музичному ринку» (Тереза Копаниця, музичний огляд).

Українською вона, корінна американка, володіє не досконало, але кожне українське слово в пісні, інтонацію, звук їй виставляє її мама Іванна. А решта їй підказує серце. І ця мова виявляється зрозумілою без перекладу. Жінка, яка чула народні пісні тільки від своїх рідних і знайомих, записала абсолютно оригінальні трактування відомих мелодій, заново прочитавши українську душу. Заворожує те, наскільки органічно і тонко Квітка передала дух і ментальність українців. Кожна пісня була для неї не просто виконанням, інтерпретацією відомих пісенних сюжетів та мотивів, які вона, треба сказати, знала лише частково завдяки батькам, але й моментом переживання, відкривання України для світу і творення своєї маленької Батьківщини тут, у невеликій студії в Америці. У її пісні — все: політ душі, фантазія, свобода і натхнення, чистота і трохи наївність, радість і життєва сила, а також смуток, тривога. Можливо, через те, що душа співачки завжди належала Україні, хоча голос — Америці. «У різних піснях вона по-різному передає тональність тих місць України, звідки пісні походили», — відзначав Алекс Гутмахер (американський режисер українського походження, який дуже багато зробив для популяризації творчості Квітки). Назарій Яремчук казав: «Ще ніхто і ніде так не заспівав пісні мого друга Володимира Івасюка, як це зробила Квітка». Здається співачка Квітка Цісик, яка народилася за тисячі миль від України, знає про українську пісню і відчуває українську душу краще, ніж самі українці відчувають себе. Її ніхто не зміг «переспівати». Не лише тому, що у неї чарівний, навіть хвилюючий тембр голосу, витончене сопрано, що заворожує, але й завдяки потужній енергетиці її пісні. У цьому ще один із феноменів Квітки. Її талантом зачаровувалися в Україні, бажали досягти її рівня, її інтерпретація народної пісні стала взірцем для інших виконавців.

30 червня до 3 липня 1988 року у Веґревілі й Едмонтоні відбувся Фестиваль Західної Канади, як повідомляла газета «Український щотижневик» («The Ukrainian Weekly» № 31 від 17 липня). У Веґревілі був фестиваль української писанки, а в Едмонтоні — музичний, у рамках якого вперше в історії сучасної української музичної індустрії звукозапису відбулося нагородження митців за значний внесок у розвиток української музики за останні 20 років. Визначення переможців було справді всенародним. Було розіслано близько 400 бюлетенів різним об’єднанням українських митців і музикантів по всій Північній Америці. Вручення нагород відбулося 1 липня під час, як повідомляла газета, «блискучого бенкету в голлівудському стилі». Велика частина цього вечора була присвячена Квітці Цісик, яка здобула чотири перші нагороди — «Найулюбленіша співачка», «Найпопулярніша платівка» та «Неперевершена продукція» за альбом 1980 року і «Найкраще опрацьована нетанцювальна українська народна пісня» (за пісню «Іванку...»). «Платівки з українськими піснями, записані Квіткою Цісик на високому професійному рівні. Феноменальним є не лише голос співачки, а й манера виконання, в якій відчувається збережений і переданий її родом культурний код» (Юлія Овсяник «Квітослава. Кейсі. Квітка»).

Мала задум записати рекламу-джинґл українською. «До агенції приходить фірма, — розповідала 1992 року вона Олександру Горно­стаю, — і просить підвищити продаж її, скажімо, автомобілів, як це було з Ford. Композитори пишуть рекламні джинґли. Вибираю не найкращий, а той, який найлегше б западав у пам’ять. Для Ford’s я співаю 10 років. Коли почула, що вони відкрили представництво в Україні, вирішила, що мушу подзвонити й сказати: «Хочу заспівати для них рекламу українською». Задум полишився не реалізованим.

Для українців діаспори «вона просто гарно співала», для українців України — “вона наче ковток свіжого повітря...”. «Ніхто з українців не асоціює Квітку з рекламними роликами, а от вперше почуті «Я піду в далекі гори», «Я люблю волю, простір, далечінь», «При ватрі», «Ой верше, мій верше» й інші пісні викликають в уяві її образ: