Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Пригодницькі книги » В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський 📚 - Українською

Петро Максимович Кропив'янський - В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський

20
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "В лабіринтах абверу" автора Петро Максимович Кропив'янський. Жанр книги: Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 87
Перейти на сторінку:
здивувала. Розгледів, видно, попервах лише плащ і зюйдвестку.

— Скажіть, що зараз там буду. Зігріюсь лише трохи.

— Я клацнув замком, причиняючи двері зсередини.

Аж тепер він здивувався.

— Хто ви такий?

— Антифашист! Шукаю рятунку й притулку! Моряк дивився на мене, як на привид. Рука його потяглася до дзвоника.

— Товаришу капітан, — попросив я, — вислухайте мене, і ви зрозумієте, що про моє перебування тут не повинен знати ніхто більше. Я тільки-но втік з німецького судна.

— Ви говорите неправду, наскільки мені відомо тепер у порту немає жодного німецького пароплава. До того ж, як передати вас органам Радянської влади, щоб ніхто крім мене не знав? Принаймні екіпаж нашого судна побачить вас при передачі.

— Я навчу вас зробити це в абсолютній таємниці.

— О, ви збираєтеся ще й учити мене!

— Цього вимагають інтереси Радянської держави!

З обличчя капітана зійшов вираз недовір'я. Видно, почав здогадуватися, в чому справа. Замислився. Нарешті сказав:

— Добре, вчіть! Але зрозумійте, що обдурити ви можете лише мене. І то ненадовго. У вашій таємничій появі тут розбиратимуться компетентні органи.

— Тільки цього мені й треба. Зв'яжіться, прошу, з органами державної безпеки. Передайте нашу розмову. Тільки не телефоном. Поїдьте туди особисто. Вони найдуть спосіб евакуювати мене звідси непомітно.

— Згоден. Я замкну вас на ключ і поїду. Сидіть тихо. І пам'ятайте: коли вам навіть пощастить утекти з цього судна, — з порту все одно не виберетеся. Капітан повернувся десь за годину й наказав:

— Опустіть криси вашої зюйдвестки, наставте комір плаща і йдіть за мною.

— Мене може хтось побачити.

— Не турбуйтеся. Через вас довелось мені під приводом хуртовини відкласти розвантаження судна. Усі сплять. Вахтового я послав погрітися, сказавши, що постою тут сам, викурю люльку. Швидше!

Мій рятівник провів мене по трапу й наказав іти вздовж причалу, тримаючись у тіні. Кроків через п'ятдесят до мене підійшов якийсь чоловік, одягнений під докера, й попросив іти за ним. Так ми брели майже годину. Іноді мій провожатий пропускав мене наперед, а сам відставав, щоб перевірити, чи немає в нас небажаних супутників.

Майже в самому кінці акваторії порту на нас чекала службова моторка обласного управління НКВС. Незважаючи на високу хвилю, ми дібралися до Лонжерона, а вже звідти в закритій машині привезли мене сюди…

Полковник подивився на майора. Той хитнув головою, наче щось стверджуючи.

— Невже ви про все це чуєте вперше? — недовірливо спитав Клинченко.

Полковник усміхнувся, перепитав у тон:

— Ви, мабуть, думаєте, що Одеса не повідомила Центр про ваші пригоди? Я знав усе це ще там. Але хотілося почути від вас. Чому? Тому, що я надаю великої ваги деталям, а вони у сторонній передачі можуть зникати, мінятись. А потім, іноді через місяці й роки, раптом випливають, набираючи вирішальної ваги. Майор, наприклад, не сказав мені, що той моряк, який стежив за вами, зник, як тільки ви почали спускатися по ланцюгу. Куди зник: побіг до капітана «Метью»? Зійшов на берег, щоб простежити дальші ваші дії? Вийшов за територію порту, щоб зустріти вас по той бік муру? Ми не знаємо і коли б ви не згадали щойно про це, — не стали б і з'ясовувати цю обставину. А від неї може залежати ваш дальший успіх в абвері й саме життя.

— Даруйте, справді проґавив таку деталь, — вибачився майор.

— Не для докору кажу — для науки.

Обличчя полковника лишалося суворим. Лише очі видавали доброзичливість, з якою він поглядав на своїх молодих колег.

— А тепер давайте, — вів далі представник Центру, — подумаємо, що можна зробити для створення правдоподібної легенди про те, як Олександр Легнич вибрався без перепустки з порту і без цього ж таки документа своєчасно повернеться на судно, ще й принесе неоплачене митом хутро, а головне, виконає доручення абверу й гетьманців. Та для цього нам, повторюю, важливо знати, які відомості про поведінку Легнича в Одесі пощастило роздобути гітлерівському контррозвідникові.

— Дещо з цього приводу, товаришу полковнику, нам відомо.

— О, я бачу, ви часу не гаяли. Доповідайте, майор!

— Як тільки Клинченко приїхав до нас, описав зовнішність німецького контррозвідника і назвав прізвище, під яким того «матроса» знають на «Метью», я зв'язався з начальником караулу лейтенантом прикордонних військ і попросив його поговорити з вартовим, який ніс службу коло трапу «Метью» між двадцятою і двадцять другою годиною, тобто в період, коли Клинченко вирушав у свою подорож. Червоноармієць повідомив, що за цей час борт корабля залишила тільки одна особа — той матрос. Вій запам'ятав навіть його прізвище, коли перевіряв перепустку й документи. За словами прикордонника, матрос поспіхом збіг по трапу й просив швидше виконати всі формальності. Спочатку він пометушився між своїм і сусіднім пароплавами, а потім, коли вартовий сказав йому, що прохідна порту в зовсім протилежному боці, — кинувся туди. Десь за півгодини повернувся і більше цього вечора на берег не сходив.

Наступного дня цей матрос довго ходив по Одесі. Години зо три спостерігав з одного під'їзду за будинком обласного управління НКВС, завітав до Інтернаціонального клубу моряків, покрутився на товкучці, нічого не купуючи й не продаючи. Наймав таксі їхати в німецьку колонію, яку Клинченко назвав першому стюардові, як пункт, де збирається реалізувати контрабанду. Та через снігові замети жоден шофер не погоджувався везти.

— А що ваш «підшефний» робить сьогодні?

— На це запитання, товаришу полковнику, я можу відповісти з абсолютною точністю. Підійдіть, будь ласка, сюди…

Усі троє наблизилися до вікна. Відкинувши портьєру, майор показав на під'їзд солідного будинку трохи лівіше від управління.

— Нічого не бачу, майоре.

— Скоро побачите…

Справді, за кілька хвилин з під'їзду вислизнула висока постать у легкому сірому пальті й капелюсі; чоловік запалив люльку і пішов вулицею. Потім знову шмигонув у парадне.

— Він? — самими очима спитав полковник.

— Так, — відповів Клинченко. — Замерз бідолаха. Та й взагалі має вигляд мисливського пса, що втратив слід. Диви — заскавучить…

— А я відзначив би його наполегливість, — зауважив старий чекіст. — Ви маєте серйозного противника, Клинченко. Бережіться, хоча на цей раз він справді втратив ваш слід.

1 ... 28 29 30 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"