Петро Максимович Кропив'янський - В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський

– І, мабуть, уже вважає Олександра Легнича покійником, — додав майор.

Полковник запитливо глянув на нього.

— Човен з грецького судна, — пояснив майор, — занесло далеко в море. Сьогодні його виловили й повернули власникові. Крім того, управління порту оголосило серед моряків і рибалок, що тієї ж ночі хтось викрав шлюпку з веслами. Тому, хто знайде, обіцяно грошову винагороду.

— Розумний хід! — похвалив полковник. — Ну, а що являє собою капітан радянського корабля, який брав участь у всій цій історії? Не балакун?

— Абсолютно надійна людина. Нагороджений орденом Червоного Прапора за героїчні рейси до Іспанії під час революційно-визвольної війни.

— Що ж, виходить, вам щастить, Клинченко! А втім, я не так висловився. Щастити може й дурневі. Скажемо інакше: ви розумно ризикували. Тепер треба так само розумно діяти далі. Попросимо через Центр дозволу вищого військового командування нанести на карту Долла деякі точки берегової оборони.

— Справжні?! — в один голос вигукнули майорі Клинченко.

— Коли не справжні, то зробити принаймні так, щоб все виглядало правдоподібно. Списки осіб, з якими ви нібито мали розмову за дорученням Данила Скоропадського і «вручили» їм підпільну літературу, ми вам теж дамо. Подбаємо навіть про те, щоб дехто з цих осіб згодом написав на Алоїзенштрассе добре слово про вас і звернувся з просьбою вислати свіжу літературу. Знайдемо і контрабандиста, з яким ви самі обміняєте свої «скарби» на хутро. Я думаю, майор одного-двох знає і не чіпає спеціально для такої нагоди…

— Підшукаємо, — засміявся майор.

— Ну, а за адресами колишніх вихованців Долла походіть. Можливо, це дасть якусь користь. Іноземні розвідки «консервують» іноді шпигунів довгий час. До того ж Долл знайде спосіб перевірити. Він — один з найдосвідченіших абверівців. Прекрасно знає Одесу. Після першої світової війни акліматизувався тут, одружився, мав дітей. У перші роки Радянської влади працював в одеському комунгоспі і за цей час ретельно вивчив усі підземні комунікації. Будьте дуже обережні, розповідаючи про місто, зокрема про райони, в які він вас посилав. Як тільки тип, який стовбичить у під'їзді, підніметься на корабель, ми подбаємо, щоб йому сьогодні перепусток уже не давали. А ви візьміть таксі й обов'язково побувайте у колишніх поплічників вашого шефа по абверу.

— Коли і як мені повернутися на «Метью»?

— Вирішимо зараз і це. Товаришу майор, де шлюпка Управління порту, яка зникла?

— На палубі одного із сторожових катерів прикордонників.

— Теж непогано. На світанку катер з пригашеними вогнями може підійти метрів за триста до «Метью», пересадити Клинченка в портову шлюпку. Він добереться нею до свого пароплава, підніметься на нього знову якірним ланцюгом. Непогано, щоб це було при свідках, з «Метью», звичайно.

— А що робити з шлюпкою?

— Відштовхнете — і край. Далеко її не занесе. Море спокійне. Але знайти її мають ранком обов'язково і так, щоб усі в порту знали про її раптову і таємничу появу.

— А де ж я її ховав цілих два дні.

— У рибалки. За золоту монету. Адресу й ім'я рибалки вам теж скаже майор. Хай ваш «хвіст» перевіряє. Рибалка підтвердить: у цьому наша величезна перевага, товаришу Клинченко. Скільки б вони до нас не засилали своєї агентури — на кожного з них у ЧК знайдеться десять, сто помічників у народі.

— Все-таки клопоту я наробив багато, — вибачався Микола.

— Без клопоту й борщу не навариш! Так, здається, кажуть у вас на Україні? Та основний клопіт у нас з вами попереду. Всі джерела нашої інформації свідчать, що Гітлер енергійно, з усією швидкістю, на яку здатний «третій рейх», готує війну проти нашої Батьківщини. Ніколи, мабуть, за всю історію існування держав, ніхто не розвивав такої розвідувальної діяльності, як цей біснуватий фюрер. Ви розумієте, отже, яка величезна відповідальність лягає не тільки на Червону Армію, а й на наші органи. З одного боку, ми повинні знати все, буквально все, про бойові можливості вермахту та його союзників, а з другого — поставити надійний заслон між розвідкою ворога і нашими таємницями. Не боячись, що ви зазнаєтеся, скажу ще раз: молодець. Працювати вмієте. Правильно оцінюєте ви Алоїзенштрассе, як філіал абверу й гестапо, отже, як вишку, з якої наші розвідники можуть побачити, дещо для нас цікаве. Ми використаємо вашу пораду й докладемо сил, щоб мати там постійну «штатну» людину. А вам треба триматися Долла. Якщо відкриється можливість — пробирайтеся до СД. Це головна кухня всієї розвідки, контррозвідки, усіх диверсій і провокацій проти нашої країни. Щасливої путі у невідоме, молодий товаришу мій!

Вони обнялися.

Глупої ночі Клинченко повернувся на «Метью». Від нього за версту тхнуло горілкою, кілька пляшок він приніс із собою і на другий день частував колег, подавши її разом з обідом. «Хвіст» попросив Олександра Легнича, коли той підійшов до його столика, налити собі теж.

— За все, що добре кінчається! — проголосив він.

І схилившись до вуха Клинченка, додав: — Кажуть, портову шлюпку виловили. Ти не турбуйся, ніяка підозра на нас не падає.

ТАЄМНИЦЯ БЕСКИД

Лютневим ранком «Метью», легко розкришивши гострим форштевнем тонкий льодовий припай, залишав Одесу. Клинченко вийшов на палубу. Рвучкий холодний вітер тисячами колючок впивався в обличчя, а Микола все стояв, аж доки лоцман у відкритому морі пересів на катер, щоб повернутися в порт. Червоний прапорець на щоглі катера маяв останнім привітом Батьківщини.

— Чом засумував, Легничу? Мені здається, що саме в тебе для цього найменше підстав. Із такої біди виплутався…

Перед Клинченком, з незмінною люлькою в зубах стояв «хвіст». У Миколи виникло непереборне бажання послати його до всіх чортів. Та обережність взяла гору. Контррозвідник обов'язково ж доповідатиме начальству про свої спостереження. Хоч, звичайно, він і не здогадується, де встиг побувати Легнич, а все ж може кинути тінь підозри. Тому Микола, ніби не відразу почув, що до нього звертаються.

— Ти, здається, щось сказав? Пробач, замріявся, та й промерз на цьому клятому вітрі. Айда, погріємося, ще кілька ковтків російської лишилося.

То була розумна передбачливість, у чому переконався по прибутті до Варни. Тут, в одному з невеличких портових готелів, як було наперед домовлено, чекав Долл. Піднімаючись в його номер, Клинченко на