Ернст Юнгер - Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер

класичним напрямком подорожніх, наприклад Монмартр, Санкт-Паулі[160], Манґ у Ріо, інші зазнають лише короткого розквіту часто у зв'язку з виставками та іншими періодичними святами. Вселенський собор у Констанці[161] привабив до міста тисячі дівчат легкої поведінки разом зі своїми родичами.

І хоча всі ці місця можна звести до спільного знаменника, міняється обстановка. Вона підлаштовується до клієнтів, їхніх статків, культури, схильностей. На Монмартрі відчувається зовсім інша атмосфера, ніж на Монпарнасі. За Бастилією очевиднішим є зв'язок з кримінальним світом, скрізь пов'язаним із насолодою і наркотиками. Можливо, в наступні двадцять років вулиця Лапп[162] також зазнає великих змін, я давно вже там не бував. Ще Верлен почувався затишно в тих провулках, і це було небезпричинно.

«Авеню Ваґрам сяє серед загалом такого респектабельного XVI округу подібно до вени, яка запалилася». Цьому наочному порівнянню я завдячую Марселю Жуандо, який калейдоскопічно обрамив наші проходи яскравими картинами. І такі запалення можливі скрізь, що часто викликає невдоволення місцевих. Неподалік від мосту Неї розташувався своєрідний лунапарк: п'янички й молоді пари виринали звідти в блякло освітлені навколишні вулиці. Сюди додавалася ще й політична нестабільність. Марсель міг про це цікаво розповісти; тоді він мешкав на вулиці Коменданта Маршана, яка виходила одним боком до Булонського лісу.

88

Близькість лісу та перелісків є в таких справах вигідною; сп'яніння накопичується в сутінках. У цьому плані я завдячую деяким своїм спостереженням ляйпцизькій Штернвартенштрасе. Початок вулиці був доволі респектабельний; там розташовувався зоологічний інститут, у якому в той час Майзенгаймер[163] проводив свої генетичні дослідження. Неподалік інституту я знайшов собі кімнатку; тож у білому халаті я міг ходити до лабораторії.

Господиня, стара й немічна, заледве могла вести своє господарство, а присутність котів ще більше ускладнювала справу. Вона доглядала одного папугу та незвично велику кількість котів, від яких тхнуло вже в передпокої. Якщо хтось в окрузі хотів позбутися свого котика, то, ніби зозуля, потай підкидав його старій під двері; коли стара бачила котика, її починали гризти докори сумління, і все зазвичай закінчувалося тим, що вона брала новенького до решти інших.

З цієї та з інших причин орендарі кімнати часто мінялися. Вже саме місце свідчило про те, що там поселялися або не дуже перебірливі, або особливі. Стара, якій допікала щоденна інфляція, мусила миритися зі своїми пожильцями. До того ж вони постійно були відсутні, тож їх можна було легко сплутати з привидами. Відповідною була й загальна атмосфера. Так, незадовго до мене чи зразу після мене кімнату винаймав підстаркуватий референдар[164], товстун, якому вже було під тридцять, з лисиною та чорною бородою в стилі Зудерманна[165]. Одне з його дивацтв полягало в тому, що коли він не міг вночі заснути, то роздягався догола й вештався передпокоєм, заставленим різними меблями, де у щілинах коти знаходили для себе затишні містечка. Однієї ночі коли стара також не могла заснути, вона відчинила дверцята шафи з одягом і ледь не зомліла від переляку, побачивши там голого бороданя, який взяв собі за звичку там медитувати.

Цей будинок був раніше заїжджим двором: один із заїздів вів у двір до гаража для екіпажів і стайні для коней, що розвозили відвідувачів ярмарку. У будинку були тільки бідні помешкання. Все господарство також занепало й збереглося лише в передньому домі; адреса була на примітці в поліції. Принагідно в якусь із квартир у дворі хотіла вселитися одна родина; вантажники, яким не заплатили гроші, пішли геть і залишили весь домашній скарб на вулиці під дощем. Уже стемніло, діти почали плакати, батько повернувся після невдалого походу в місто; він напився й у безглуздій люті потрощив усі меблі.

Мені не відомо, чим усе закінчилося, але знаю, що від цієї історії у моїй пам'яті залишився рубець, одне з багатьох невигойних місць на життєвому шляху, коли ми комусь не зарадили. Звісно, в ті «золоті» двадцяті ніхто не мав навіть одного зайвого пфенніґа, принаймні серед моїх знайомих, але тут ішлося про більше, ніж про гроші. Картина постає знову: у безпеці своєї квартири ми чуємо з вулиці крик про допомогу, але нам неохота або ми просто боїмося спуститися вниз.

Що ж стосується пфенніґів, то вони справді були рідкісними в прямому сенсі, хоча ще зовсім недавно в нас у кишенях були мільйони[166]. Якось один магістр, який жив неподалік, розповів мені, що йому забракло саме одного пфенніґа. Той магістр призвичаївся присмерком попивати своє пивце в одній кнайпі, тож, заховавши свої конспекти (тоді це був Геґель) у великій шухляді, він ішов туди просто в пантофлях. Пивце коштувало двадцять пфенніґів; коли ж він хотів заплатити, то помітив, що одного бракує.

— І що ж ви зробили в такій ситуації?

— Поряд зі мною сидів один робітник, то я попросив у нього.

— А що він вам сказав?

— Та нічого. Просто поглянув на мене й дістав один пфенніґ із кишені.

89

Моя кімната була розташована над заїздом у двір. Протягом дня на вулиці було спокійно, та перед закриттям шинків відбувалося пожвавлення. Часом я прокидався від суперечки, підводився та наслухав біля темного вікна, ніби в ложі просценіуму[167]. Особи мінялися; але типажі були тими самими: дві дівчини легкої поведінки, які обмінювалися досвідом, повія та її сутенер, двоє п'яних, які або сварилися, або браталися.

Розмови гетер, які описує Лукіан або Аретіно, — то все літературні прикраси цілком тверезого ґешефту, чиї махінації проводяться сьогодні спритніше, хоча й не так кумедно, як то було в минулі часи. Якось пізніше я знову згадав про це, коли дивився на ісландську дівчину, яка спритними рухами чистила луску та патрала оселедця. Так само по-діловому все відбувалося й тоді, але й не без натяків. Погляд напівпричарованого чоловіка у світлі газового ліхтаря здавався боязким, так ніби він хотів проникнути крізь макіяж, що приховував обличчя, як тиньк приховує стіни.

Завсідниці, які розставили внизу свої сіті, були тверезими, але їм щастило більше, якщо їхня жертва більшою або меншою мірою вже була напідпитку, але не занадто.