Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

Перевертень дістав з сумки маленький мішечок, розвернувся наполовину і висипав на демоницю-драконіху синюватий пил. Голова дівчинки почала тяжіти, і вона знову заснула. Наїзники переглянулися, подарувавши один одному посмішки.

Поки Місяць і Кішка прямували до Сароніса, щоб продати Лію, Ронал прямував до другого виходу з маєтку.

«Ця дурна ельфійка! Це її незадоволене і зарозуміле обличчя! Вічно говорить про те, що перед тим, як щось робити, потрібно думати! Буває, що думати і часу немає! Сама он! Пошкодила руку, та ще й зібралася верхи кудись їхати! Думала, я такий дурень, що не помічу! Ось знайду королеву, повернуся назад і таку прочуханку їй про правильність влаштую! Так, це я добре придумав!» – загордився собою перевертень. Тут хлопець різко зупинився – «А відколи її стан почав мене хвилювати? Яка мені справа до цієї вухастої вискочки? А? Голова болить думати! Просто викинь це зі своєї голови. Зараз найважливіше – знайти Лію!» - Ронал підвівся на ноги і струснувши пару разів головою, кинувся далі в хащі. Незабаром хлопець вибіг до річки, де зі скелі наповнював її русло гарний водоспад.

«Ну, і де ж цей вхід?» - Подумав хлопець, підійшовши до щільного водоспаду. Несподівано його ніс уловив такий знайомий та солодкий аромат. Ронал опустив голову до землі і відчув запах кориці. «Королева! Вона була тут! Слава богині Лії, з нею все гаразд!» Перевертень не поспішаючи слідував за запахом, уже починаючи весело виляти хвостом, чекаючи на радісну зустріч. Запах привів його до брукованої дороги, де солодкий запах його дорогої королеви змішався з незнайомими запахами двох створінь. «Тільки не це! Хтось знайшов Лію раніше за мене! Так і знав, що не треба було забивати голову всякими думками про цих ельфів! У-у-ухх! Ну, все, ви напросилися! Ронал йде за вами!» - Подумав про себе хлопець, прямуючи слідами викрадачів.

У замку, в цей самий час, Скаїр ревів від сказу. Він підійшов до Арагола і  притиснув його потилицю до стіни, щосили врізавши по щоці демона своїм кулаком. Арагол з'їхав по стіні і повільно відповз убік.

- Ти, безголовий виродок!!! Ти хоч розумієш, що накоїв? - Тряс владика ночі руками. Його червоні очі були готові вивалитися з очних ямок від злості, а на лобі вже почали виступати вени.

- Ваша Величність, адже я вбив дракониху, і луска тому доказ! Демон дряпав кігтями підлогу, намагаючись якнайшвидше відповзти назад. Який же жах чекав на демона, коли його спина торкнулась однієї зі стін тронної зали. Четвертий генерал просто побілів від жаху, а його душа пішла у п'яти.

- Це луска не від її мертвого тіла, а від того, що вона стала старшою! Ти підпалив особняк, а від кожного дотику до вогню вона стає старшою! Старшою! Уявляєш, що це означає? – Заревів Скаїр, повільно наближаючись до генерала. Величезна тінь володаря нависла над підлеглим, зануривши його в темряву.

- Ніяк ні… Ваша Величність. - Скиглив демон, намагаючись злитися зі стіною в одне ціле.

- Це означає, що кінець демонів став ще ближче, ідіот! Ти припустився помилки, і за це я особисто розірву тебе на частини! - Скаїр розлютився до краю і вже хотів було вбити генерала на місці, замахнувшись на нього своєю величезною лапою, але той дав йому те, що змінило його думку щодо його смерті.

- В... Ваша Величність, у мене є план, як убити драконіху. Прошу, дайте мені ще один шанс! - Затулившись рукою і підібгавши хвіст, скулив демон.

- Кажи... - Кинув йому Скаїр. Король сів навпочіпки, піднявши підборіддя генерала пальцем. Він глянув прямо йому в очі, починаючи повільно зжирати душу демона. Арагол проковтнув слину від страху і видавив із себе:

- Той ув'язнений, Гредхард. Повісьте його на стіни замку і скликайте всіх людей у ​​місто подивитися на його змучене тіло… Його спільники з фракції побачать його і сповістять королеву. Вона відчує вину, і сама прийде вам у лапи, намагаючись врятувати торговця. Ми прибиремо більшу частину варти зі стін, залишивши лише пару солдатів, а решта зачаїться. І в момент тріумфу зрадників ми спіймаємо і драконіху і всіх людей, які зрадили Вашу Величність.

Скаїр розплився в усмішці і відпустив Арагола.

 - Непогано придумав, друже мій. Але, врахуй, якщо твій план провалиться, і вона втече… ти поплатишся своєю головою… – Прошепотів Араголу Скаїр. Він різко підвівся і покинув тронну залу, залишивши генерала у спокої.

 - Слухаюсь і підкоряюся! - Прокричав слідом нажаханий генерал, тримаючись за шию і все ще тремтячи. Від страху його тіло не рухалося, по шиї стікав холодний піт, а серце билося так, ніби демон пробіг справжній марафон! Магія Скаїра здатна вбити генерала за лічені секунди. Але, знаючи характер свого пана, Арагол міг сказати лише одне – легкої смерті йому не бачити. І що навіть після смерті в неймовірних і найбільш збочених муках, король вивідає з його пам'яті все, не залишивши і крихти неперевірених спогадів свого підлеглого. Скаїр був вкрай обережний зі своїми думками, він був ортодоксальним і, в той же час, непередбачуваною у вчинках істотою, мав славу мізантропа і маніпулятора. Життя інших істот його не хвилювало, всі навкруги нього були лише пішаками на шахівниці повелителя.                        

     «Набридло…» - подумав Арагол, повільно підводячись на тремтячі ноги. «Як же ти мені набрид...»