Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Тася знову глянула туди, звідки вже почали виходити корови. Вони шаленим потоком наближались до тієї хвіртки, яку мала тримати вона. Дівчина зробила вдих, потім ще один. Але тут пахло не дорогими парфумами, а результатом життєдіяльності корів, тому вона швидко зажмурилась від їдкого запаху, який нещадно в’їдався їй в пори.

Морально зібравшись з силами, дівчина витягла руки та міцно вчепившись ними в залізні пруття.

— Ти дійсно страхуватимеш мене? — вона повернулась туди, де мав би бути Євген, але помітила, що він вже був в кроках п’ятнадцяти від неї. — Гей, ти куди?

— А хто по твоєму має керувати котра корова куди йти має? — крикнув їй, направляючи тварин.

Вони дійсно, як і казав Євген, знали куди йшли, перші п’ять хвилин все було досить спокійно. Тася себе навіть посварити встигла за те, що вона так хвилювалась спочатку. Бо не було в  цій роботі нічого страшного поки що.  На двох інших хвіртках столи інші працівники цієї ферми. Щоправда, одні лише чоловіки. 

— Вась, цю в п’ятий сектор жени, — керував Євген, створюючи образ серйозного керівника. — Я тобі сказав в п'ятий, ти якого земляного її в третій пропустив?

Тася старалась виконувати всі його вказівки, бо   їй  не хотілося аби хлопці подумали, що вона нетямуща.

І от, здавалося, дівчині навіть хвіртку тримати не треба було. Тому міцна хватка змінилась на легке притримування, а коли до неї підходили тварини, Тася широко її відкривала, а потім закривала.

Але раптовий крик Євгена, який вона точно не могла проігнорувати, змусив її  заціпеніти. 

— Твою наліво. Коля, чого ти її випустив? 

Тася повернула голову  в той бік, звідки чула крик, але не бачила нічого, окрім корови, яка з шаленою швидкістю неслась прямо на неї. 

Євген, розумів, що дівчина точно злякається і не зможе втримати хвіртку, і може просто постраждати від тієї сили, з якою Чучундра, корова, яка зірвалась,  вдарить по огорожі. Тому кинувся до неї, вилаявшись.

— Тася, трясця твоїй матері, тікай звідти. Чуєш мене? — намагався докричатись до дівчини, яка заклякла. Але тепер рахунок йшов на секунди. — Вбік падай, дурне дівчисько.