Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Глава шоста (присутня ілюстрація)

Служителі провели Чоловіка до виходу з терміналу. Той, що в кепці, ввів 6-значний код на дверях, і ті відчинилися. Усі троє увійшли на острів.

Було темно і безсніжно. Написи на скелі попереду не відбивали світла, але Чоловік чомусь запам'ятав, що «Секс - це нуль».

- Були тут раніше? - заповнюючи тишу, запитав Чоловіка служитель у кепці.

- Ні, ніколи, - відповів він.

- З усіх визначних пам'яток на острові - Ксюшина пельменна моя улюблена, - сказав другий, без кепки.

- Як ти можеш таке говорити? У святому місці. Прочани з усіх міст збираються тут щорічно, а ти гостю говориш за пельмені? - нарікав служитель у кепці.

- Так, кажу. З усією повагою до цього місця і кажу. Тут брехати не можна.

Обидва служителі з розумінням посміхнулися один одному, а потім синхронно повернулися, щоб перевірити відповідну реакцію на обличчі Чоловіка.

Третьої посмішки не було.

- Нічого, Ксюша його вилікує, - передбачив служитель у кепці.

- А ми хіба не всередині острова, на який мені вночі не можна? - запитав Чоловік.

- А ми хіпа не вселедині остлава... - з глузуванням перекривив його другий без кепки.

Чоловік схопив його за плече і натиснув пальцями на ключицю.

- Ааагх, - вирвалося зі служителя.

- Зачекай, зачекай, - сказав його напарник, у кепці. - Не кип'ятись.

Гість послабив хватку.

- Який не кипятись? Він мені ледь ключицю не зламав, - скаржився потерпілий.

- Давай ми просто відведемо його до Ксюші, а та вже зробить щасливим усіх нас? - запитав служитель у кепці. - Ходімо. Не бачиш? Громадянин, як і ми, поспішає до Ксюші?

Обидва розсміялися і ніби забули про неприємний інцидент.

Гість острова прямував за служителями велосипедною доріжкою. Усі троє йшли під захистом білої огорожі, яка й тут переслідувала Чоловіка.

Дерева й кущі на острові росли дуже щільно, навряд чи він, за всього бажання, зміг би покинути дорогу і піднятися в ліс.

Його мозок малював силуети в темному лісі.

- А ви випадково не збираєтеся віддати мене в жертву гігантському павуку на ім'я Ксюша? - запитав служителів Чоловік.

- Ха-ха-ха, - синхронно вибухнули ті сміхом.

- Ні, Ксюша не гігантський павук, - продовжив той, що в кепці.

- І тобі буде страшенно соромно за те, що ти зробив із моєю ключицею, коли ми прийдемо до місця, - доповнив другий, без кепки.

Компанія взяла паузу в бесіді й далі всі йшли мовчки.

Дорога дугою огинала острів, ввічливо згинаючись у тих місцях, де на шляху росли дерева.

«Кактуси?» - про себе здивувався Чоловік, але не зробив зупинки.

Шлях на Північ почався на Півдні, і Чоловік бачив кактуси на власні очі деякий час тому.

- Ми майже на місці, - сказав один зі служителів.

Море хвилювалося, час від часу вихлюпуючись на сушу. Усі троє спустилися вниз і йшли вздовж пляжу з дрібної гальки, навпроти якого щільно стояли кілька закладів. Не всі вивіски з назвою горіли.

- Ось ми й на місці, - сказав другий служитель.

 На вивісці, освітленій яскравим світлом пельменної, Чоловік побачив цілком типову для такого закладу назву:

«Згадуючи сади Цин»

Великі вікна в кафе проглядалися всередину тільки по кутах, центр же неабияк запітнів.

- Удень сюди шлях відкритий тільки творцям, тож не кажи господині нічого зайвого, - звернувся до Чоловіка служитель у кепці й відчинив двері пельменної.

- Господиня! - голосно покликав служитель без кепки.

- Я нікого не чекаю. У нас зачинено, - навіть не повертаючись до дверей, відповів низький жіночий голос.

На першому поверсі вузенької кафешки стояли кілька важких дерев'яних столиків. До столиків дуже щільно прилягали такі ж великі дерев'яні стільці. Наприкінці приміщення, за прозорою перегородкою, була кухня з високими каструлями, в яких господиня щось варила, і з яких йшла густа пара.  

- Господиня, виручай, - звернувся служитель у кепці.

Невисока жінка в громіздкому фартусі з великими рюшами на плечах, пишній спідниці в підлогу і з білою сіточкою на голові перервалася від миття одного з обідніх столиків.

Об'ємний одяг не давав можливості описати її фігуру, а за сіточкою на голові Чоловік зміг розгледіти зібране разом темне волосся.

- Дивись, господине, гість із далеких країв, - продовжував другий, у кепці.

Служитель без кепки зустрівся з нею поглядом і долонею в повітрі провів від голови до стоп Чоловіка, демонструючи його високий зріст.

Жінка підійшла ближче роздивитися незнайомця, який, своєю чергою, роздивлявся її.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍