Брюс Кемерон - Подорож собаки

– Жінка, яка привезла її сюди, сказала, що вона бігала по вулиці.

– Це так не схоже на Моллі. Скільки з мене?

– Шістдесят доларів.

Я замахала хвостом, почувши своє ім’я. Сі Джей нахилилася погладити мене.

– Зачекайте, жінка?

– Якась заможна пані, – сказав чоловік.

– Заможна?

– Ну, знаєте. Новенький «кадиллак», дорого вдягнута, гарне волосся. Багато парфумів.

– Біляве волосся?

– Так.

Сі Джей глибоко вдихнула. Вона щось пошукала у своїй сумочці. Я уважно стежила, бо там у неї часто бували коржики.

– Подивіться, це вона? – Сі Джей перехилилася через конторку.

– Не думаю, що можу казати.

– Жінка на фотографії – моя мати.

– Що?

– Так.

– Ваша мати забрала вашу собаку? Не сказавши вам?

– Так.

Повисла тиша. Сі Джей була сердита й сумна водночас.

– Мені шкода, – промовив чоловік.

– Так.

У машині я опинилася на передньому сидінні.

– Я так за тобою скучила, Моллі. Так боялася, що з тобою щось станеться! – сказала Сі Джей та обійняла мене, а я лизнула її в обличчя.

– О Моллі, Моллі, – прошепотіла вона. – Дурненький ти шнудель, а не пудель.

Їй було сумно, попри те, що ми знову були разом.

– Мені дуже, дуже шкода. Не знала, що вона скоїть щось подібне.

Хоч за вікном було багато цікавого, я дивилася на неї, лизала руку й клала голову на коліна, зовсім як колись, маленьким цуценятком. Так приємно було сидіти поряд із нею, що мене швидко зморив сон.

Я прокинулася, коли машина сповільнила хід і різко повернула, наповнившись знайомими запахами. Ми були вдома. Авто затихло, і Сі Джей потяглася до мене, узявши мою голову в обидві руки.

– Тобі тут небезпечно, Моллі. Не знаю, що робити. Не можу довіряти Ґлорії, щоб не зашкодити тобі. Я померла б, якби з тобою щось трапилося, Моллі.

Я злегка помахала хвостом. Сі Джей випустила мене з машини, і я покрокувала крізь талий сніг до парадних дверей – так приємно бути вдома. Сі Джей відчинила двері й увійшла, а тоді ахнула. Її миттєво охопив страх.

– Шейне!

У вітальні сидів друг Сі Джей Шейн. Він устав, але я не підійшла до нього й не стала махати хвостом. Було щось неправильне в тому, що він тут, сам у будинку.

– Привіт, Сі Джей.

– Як ти сюди потрапив?

Шейн опустився на коліно й плеснув у долоні.

– Цу-цу, Моллі.

Він нього пахло димом. Я залишилася біля Сі Джей.

– Шейне? Я спитала, як ти потрапив у дім?

– Просунув граблі крізь собачі двері й повернув засув, – сказав він сміючись.

– Що ти тут робиш?

– Чому ти мені не зателефонувала?

– Ти маєш негайно забиратися звідси. Не можна ввалюватися до мене в дім!

Сі Джей сердилася. Я уважно спостерігала за нею, питаючи себе, що відбувається.

– Ти не залишила мені вибору. Повністю ігноруєш мене.

– Так, саме так люди й роблять, коли розходяться, Шейне. Припиняють розмовляти між собою. Можеш поґуґлити.

– Нічого, якщо я тут закурю?

– Ні! Я хочу, щоб ти пішов.

– Я не піду, доки ми це не обговоримо.

– Не обговоримо що? Шейне, ти… – Сі Джей глибоко вдихнула. – Ти мені разів тридцять надзвонював о другій ночі.

– Справді? – розсміявся Шейн.

Я чула, як під’їжджає авто, і підійшла до вікна глянути, хто це. Двері машини відчинилися – то був Роккі! Трент теж вийшов. Роккі побіг задерти лапу на дерево.

– Хтось прийшов, – сказала Сі Джей.

– Мені зачекати нагорі?

– Що? Схибнувся? Я хочу, щоб ти пішов.

У двері легко постукали. Я підбігла до них і припала носом до шпарини, принюхуючись. По той бік дверей Роккі робив те саме. Сі Джей підійшла й відчинила двері.

– Ти знайшла її! – вигукнув Трент й одразу зупинився.

– Привіт, Тренте, – сказав Шейн.

Ми з Роккі обнюхували одне одного. Я підстрибнула й радісно вчепилась у зморшку на його загривку, смикнувши її.

– Пробач, може, я іншим разом зайду, – сказав Трент.

– Ні! – скрикнула Сі Джей.

– Так, у нас тут саме відбувається дещо особисте, – кинув Шейн.

– Ні, ти саме збирався йти, – заперечила Сі Джей.

– Сі Джей, ми маємо поговорити, – наполягав Шейн.

– Здається, вона хоче, щоб ти пішов, – сказав Трент.

Роккі завмер. Я вкусила його за морду, але він пильно стежив за Трентом, його м’язи були тверді й нерухомі.

– Може, я не хочу йти! – голосно сказав Шейн.

І тоді я відчула, як гнівається Трент. Сі Джей простягла руку й поклала йому на зап’ясток. Вуха Роккі нашорошилися, хутро на загривку ставало дибки.

Тієї миті мені спало на думку, що метою Роккі було любити й захищати Трента, як моєю – любити й захищати Сі Джей.

– Шейне, – сказала Сі Джей. – Іди. Побачимося завтра.

Чоловік не зводив очей із Трента.

– Шейне! – промовила Сі Джей голосніше.

Той кліпнув очима, а тоді глянув на неї.

– Що?

– Побачимося завтра там, де ти катаєшся на скейтборді. Гаразд? Після школи.

Шейн постояв якусь мить, потім кивнув. Він узяв своє пальто й перекинув його через плече. Виходячи, штовхнув Трента, який і далі дивився на нього, доки той не зник за дверима.

– Ти збираєшся зустрітися з ним завтра? – спитав Трент.

Він машинально гладив Роккі по голові. Я лизнула брата в губи.

– Ні! Завтра мене тут не буде.

– Що ти маєш на увазі?

– Ми з Моллі їдемо. Сьогодні, по обіді. Їдемо до Каліфорнії.

Сі Джей пішла до себе в кімнату, ми з Трентом і Роккі послідували за нею.

– Про що ти кажеш? – спитав хлопець.

Сі Джей підійшла до шафи й дістала валізу. Я знала цю річ: коли Сі Джей залишила мене на багато днів у будинку Трента, то теж брала її. Роккі готовий був гратися знову, але поява тієї валізи стривожила мене, і я не відходила від ніг Сі Джей. А вона тим часом стала все відчиняти, діставати одяг і складати туди.

– Моллі не тікала. Ґлорія відвезла її в притулок для тварин.

– Що?

– Я показала хлопцеві з притулку її фото. Можеш повірити?

– Ну, так, стосовно твоєї матері я повірив би в що завгодно.

– Ось і все. Ми їдемо до Каліфорнії. Поживемо на пляжі, доки роботу не знайду. А потім, коли мені буде 21, візьму татові гроші й піду в коледж.

– Ти чиниш непродумано, Сі Джей. Який коледж? Ти школу не закінчила.

– Візьму сертифікат про незавершену середню освіту. Чи там піду до школи, не знаю.

– Я поїду з тобою, – сказав Трент.

– Ну, звісно, це спрацює.

– Ти не можеш жити на пляжі – що ти собі думаєш?

Сі Джей не відповіла, але я відчувала, як вона сердиться. Кілька хвилин Трент спостерігав за нею.

– А з іншим як? – тихо спитав він.

Сі Джей зупинилася й глянула на нього.

– Ти про що?

– Про… їжу.

Сі Джей приголомшено подивилася на нього, глибоко вдихнувши.

– Господи, Тренте, кожен день свого життя я прокидаюся з тихим голосом у голові, який питає, що я в цей день їстиму. Ще й твій голос у голові я не витримаю. Просто не витримаю.

Трент опустив очі в підлогу. Він був сумним. Підійшов Роккі й тицьнувся носом у нього.

– Пробач, – сказав Трент.

Сі Джей дістала ще одну валізу й поклала на ліжко.

– Треба забиратися звідси, доки Ґлорія не побачила, що я привезла Моллі назад.

– Гей, я дам тобі гроші, які зараз маю.

– Ти не зобов’язаний це робити, Тренте.

– Знаю. Ось.

Я стривожено позіхнула. Я любила бути з Роккі й Трентом, але