Євгеній Павлович Литвак - Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак

На відміну від кремезних побратимів, він був високий і стрункий. Мав міцну статуру. Він мав чотири метри висоти, тоді як інші рептилії досягали трьох, а то і менше. Ханой побачивши Сарафа, відмітив, що він навіть вище, ніж його батько – Левіафан. Шию і руки покривала щільна луска, яка блищала у світлі вогнів залу. Одягнений, непроханий гість, був зі смаком. На ньому був чорний камзол з срібною вишивкою. Темне волосся обхоплював срібний обруч. На блідому, ніби виточеному з мармуру обличчі виділялися живі очі, кольору темного бурштину.

В усьому його вигляді, в кожному русі, відчувалися благородство і вишукана витонченість.

– Ваша високість. – Звернувся ящер до свого царя. – До нас йдуть слуги Соломона.

Сараф подивився на чоловічків, що крокували до нього.

– Давно пора! – Він високо підняв голову.

Ящери дуже поважали Сарафа і використовували особливе звернення до нього. "Ваша величність" або "Ваша високість", тобто великий. Велич його була явною, як мінімум його розміри і його походження говорили про це. Він був Царем, не менше ніж Соломон, і вони були з ним на рівних.

Слуга Царя Світу підбіг до прибулих ящерів і заговорив.

– Повелитель прийме вас вранці. – З ввічливою непохитністю повторив слуга Царя Світу. – Можу я довідатися, чому такий поспіх, і яка причина вашого візиту?

– Питання стосунків людей і ящерів у рамках війни, стосуються тільки Великого Сарафа і вашого повелителя Соломона. – Втрутився слуга Сарафа. – Крім того, дозволю собі нагадати, що згідно з етикетом рівні повинні спілкуватися з рівними.

Сараф обернувся до дорученця і посміхнувся з непередаваним благородством.

– По – вашому етикету, люб'язний, по – вашому. – Уточнив Сараф, і вони пішли далі в глибину зали. – Ви хочете сказати, що мені повинно говорити з Соломоном через вас? Вибачте, але ми не рівні з вами, хоча б за фактом народження. Я рептилоїд, ви людина.

– Це не робить вас краще. – Обурилася людина, крокуючи назад.

– А ваш тон не робить вам честі. – Різко вставив Сараф. – Спишемо це на переляк і загальну розгубленість в несподіваному становищі. Дозволю помітити, що в чужий будинок не приходять зі своїми правилами. Ваш Цар це розуміє і недаремно Соломон зветься Великим.

Слуга Сарафа підійшов до Царя Світу і схилив голову в чемному поклоні. Соломон кивнув, даючи зрозуміти, що прийме їх зараз. Ящери показали себе дуже тактовними і ввічливими.

– Якщо все добре, і у вас немає ніяких побажань, дозвольте відкланятися. – Сказав ящер – слуга.

Соломон знову кивнув, і молодий рептилоїд беззвучно пішов. Соломон провів його задумливим поглядом.

– Вони надто розумні, ці ящерові діти. – Повідомив слуга, повернувшись до Соломона. – Живуть за морем, на кам'янистому березі, далеко від всіх, а тримаються так, ніби керують світом. Можливо я не правий, але не ми прийшли домовлятися, а вони просити, Великий.

– Звідки знати. – Задумливо повторив Соломон.

– Ви думаєте, я не правий?

– Звідки знати. – Знову відповів Цар – Будь чоловіком, а там пастух ти або цар, не важливо.

Дітар спостерігав за рухом рептилій по залу.

– Як Ханой зміг впоратися з такою величезною істотою? – Подумав чернець і подивився на засновника їх Братства.

Той спокійно сидів за столом і не відривав очей від Сарафа. Поруч були інші ченці і розмовляли, іноді поглядаючи на делегацію.

– Нам потрібно, як можна швидше піти звідси. – Говорила Надіша. – Міха і інші залишилися там, на поверхні і не зрозуміло, скільки часу вже пройшло.

– Явно пройшло більше, ніж тут. – Пояснив Авраал.– Вони старіють доки ми тут, зберігаємо свою молодість.

– Тоді тим більше, потрібно поспішати. – Наполягала дівчина. – Ми можемо повернутися надто пізно, і тоді всі наші друзі будуть вже мертві.

Вона дуже переживала, що все, що вона покинула, може залишитися в минулому, в дуже далекому минулому. Якби поряд з нею не було Агіаса, дівчина не витримала б того, що відбувається.

– Ми повернемося. – Заспокоював її чернець. – Але мене більше хвилює інший момент. – Агіас подивився на Тарсішу. – Сподіваюся Дітар, не наламає дров.

– Ми не можемо просто взяти і піти без Тарсіши. – Вклинилася в розмову Іраель. – Ми прийшли сюди разом і підемо разом.

Авраал подивився на неї.

– Комусь судилося піти, комусь залишитися.

– Ні. – Перервала Іраель старого. – Всі рівні, особливо зараз.

– Краще принеси нам всім ще чаю. – Сказав їй один з кантрі ченців. – Всі ці роздуми тобі користі не принесуть.

Дівчина незадоволено подивилася на ченця. В Агарії у неї була своя таверна, і вона була гостинною хазяйкою, яка завжди піклувалася про інших і натомість отримувала повагу. А зараз вона відчуває, що її використовують, як служницю.

– Ну вже ні. – Гордо заявила Іраель. – Я вам не прислуга. Ми з вами нарівні. Тут немає малозначних або другорядних. І попрошу всіх це запам'ятати.

Дітар був в далині від них, і не чув всієї розмови, він лише спостерігав за Сарафом і його ящерами. Все ж він збирався щось зробити.

Сараф зі свитою сіли за стіл. Їм накрили частування і принесли вино. Червона рідина в келиху виглядала підозріло. Сараф подивився на Соломона і той здогадався.

– Заспокойтеся, шановний, в нас це не прийнято. – Сказав з посмішкою Соломон. – Якби ми мали бажання завдати вам шкоди, вас швидше зарізали б прямо на березі. Це простіше і швидше, ніж запрошувати вас сюди. І навіщо, скажіть мені, годувати вечерею тих, кого збираєшся вбити?

– Ні, ваша людська логіка, мені рішуче незрозуміла. – Говорив він легко, з напівпосмішкою.

При цьому слова звучали напрочуд вагомо. Зрозуміти жартує він або ні, було неможливо, тому Соломон вирішив поки вважати, що в словах візитера є і діловитість, і іронія. Рідкісна якість, говорити серйозно про не серйозне, і навпаки.

Соломон продовжував:

– Ось моя донька. Так, що я готовий обговорити з вами перемир'я.

Сараф подивився на Тарсішу, а потім перевів погляд на Сатану. Погляд рептилоїда плив по залі і зупинився на Ханої. Ця людина вбила його батька і в той момент перестала бути майстром або архітектором. Тоді він став Ханоєм Побідоносцем. У війні загинули сотні тисяч воїнів, полеглих за Батьківщину. Кожен за свою. Сараф знову подивився на Царя.

– Я не вітаю вас із перемогою. – Неквапом вимовив Сараф.

Він ніби навмисно зволікав момент, перед Соломоном лежали папери, підписані Царем, але печатки Соломона на них все ще не було. Сараф не розумів, чого чекає Соломон, тому починав злитися. А довго стримувати лють, він не вмів, і спалах гніву міг закінчитися непередбачувано.

Господар драконівського берега, мовчки, стиснув зуби. Побачивши це, Соломон усміхнувся і