Євгеній Павлович Литвак - Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Здоров'як був масивний, що робило його рухи розмашистими і смертоносними. Якщо він зачепить, то Дітар ляже на землю в ту саму мить.
– Дітар! – Крикнув Легеза, і чернець розплющив очі.
Меч Маркуса летів прямо в торс ченця, а той побачив це в самий останній момент, але все було продумано. Дітар різко повернув тіло, в пів оберта, даючи мечу ворога лише доторкнутися. Мантія ченця була проколена наскрізь, і в цей момент Дітар сіпнувся ще більше вбік, схопивши свій одяг правою рукою. Тканина потягнула за собою меч Маркуса, і у Дітара виявився шанс атакувати. Він, тримав меч лівою рукою, заніс його над головою карателя, але мимо.
Маркус встиг перекинутися вперед і висмикнути свій меч, а разом з ним і відірвати частину мантії ченця.
Агіас був вже у воротах Палацу, а з ним кантрі ченці з мечами, що викував Мріадр із чаш. Зі всієї зброї, що він міг знайти, це було найміцнішим і гострішим. Знайти Маркуса було не складно. Його крик було чутно здалека. Агіас біг, що було сил, і коли побачив, як Дітар б'ється з Маркусом, не зменшуючи швидкості втаранився Маркусу в спину. Той впав на землю. Ченці прибули саме вчасно.
– Ви почали веселощі без нас. – Жартівливо обурився Агіас.
Дітару було не до жартів.
– Треба бігти.
– В сенсі? – Здивувався його друг. – Ми тільки прийшли.
– По дорозі поясню. – Сказав чернець і почав бігти назад до палацу.
Агіас просто розвів руками і послідував за Дітаром.
– Відступаємо! – Повторив він команду. – За Дітаром.
Натовп озброєних чоловіків попрямував назад. Навіть Легеза послухався і побіг слідом. Маркус різко встав і схопив свою зброю.
– Здобич любить тікати, коли боїться. – Пробурчав він і погнався за Легезою, що біг останнім. Дітар прагнув заманити Маркуса до зали, який бачила Тарсіша в своєму сні і йому це вдалося. Зробивши кілька поворотів, він забіг в двері, що вели в підземний храм, де покоївся батько Соломона. Легеза забіг останнім і побачив перед собою великий зал, де стояли колом ченці. Агіас кинув один з дев'яти мечів і той зловив його.
– Гарну зброю ти зробив! – Посміхнувся Агіас. – Мені подобається.
– Подивимося, як вона впорається з цією тварюкою. – Сказав Легеза і встав поряд з іншими.
– Дітар сказав, що це важлива частина ритуалу.
– Якого ритуалу?
– Розриву зв'язку з Сатаною. – Відповів чернець. – Потрібні всі мечі, оскільки в їх складі є метеорит, а він може впливати на свідомість!
Легеза не встигав за розвитком подій. Він, сам того не знаючи, став ключем до розгадки. Без мечів зв'язок не розірвати.
– Як тільки ми замкнемо коло, йому кінець – Підсумував Агіас і приготувався до сутички. – Він тут.
Легеза встав поруч і підняв свій меч, пильно стежачи за входом.
Дітар стояв біля входу, притулившись до стіни. Коли в зал забіг Маркус, чернець виявився позаду нього і зміг вільною рукою накинути на нього мотузку і затягнути петлю. Здоров'як так швидко біг, що пробіг з мотузком на шиї ще кілька метрів. Він був такий розлючений, що не бачив нічого навкруги, крім Легези. Жадання смерті керувало ним. Легеза зробив кілька кроків назад, і ченці оточили Маркуса. Дев'ять мечів завібрували, видаючи гул. Маркус схопився за вуха. Чаші, що стояли в храмі теж почали звучати в такт із звуком мечів, посилюючи їх вібрацію.
Дітар перекинув мотузок через люстру на стелі, Маркус різко завмер, відпустивши свої вуха.
– Голос… – Прошепотів він. – Він замовк… Я його більше не…
Він не встиг закінчити фразу, як Легеза крикнув:
– Давай.
Дітар натягнув мотузку, змусивши ноги Маркуса повиснути над землею. Шибеник виявився на своєму місці.
– Це тобі за мого батька! – Кричав Легеза, ще живому Маркусу. – Моя помста відбулася. Заєць з'їв вовка!
Смерть прийшла забрати свій борг. Маркус бовтався на мотузку, намагаючись, щось сказати. Слина і хрипи не давали йому це зробити. Агіас, Легеза і інші дивилися на страту Маркуса. Знадобилося близько п'яти хвилин, щоб здоров'яка покинули сили. Легеза зумів розібрати слово Маркуса. Це було: "Дякую".
– Одна проблема розв'язана. – Заговорив Легеза, ходячи навколо Маркуса, що висів. – Тепер можна розібратися і з рештою.
Дітар підозріло подивився на нього.
– Що він ще задумав? – Прозвучало в голові ченця.
– Це місце не просте. – Він розкинув руками, показуючи навкруги. – А ця труна… – Легеза підійшов до скляної гробниці. – Тут покоїться батько Соломона. І я впевнений він багато віддасть за нього. Наприклад, Тарсішу. – Легеза засміявся, як божевільний. Дітар повільно йшов через весь зал, слухаючи слова скаженіючого Легези.
– А той, хто одружується з донькою Царя Світу, – продовжував Легеза, – Буде спадкоємцем трону.
– Ти не сповна розуму! – Крикнув йому Агіас. – Тебе швидше вб'ють, чим з тобою говоритимуть.
Дітар продовжував йти. Він підняв з підлоги чорний меч і попрямував далі.
– Я не божевільний. – Виправдовувався Легеза – Мій батько був гідним на трон Царя Світу, це означає, що і я гідний.
Він дивився на тіло Давида в прозорій труні і біснувався. Агіас не міг до нього докричатися.
– Ти гідний лише смерті! – Кричав він йому, але марно.
Дітар підійшов до Легези впритул. Той обернувся до ченця і лише встиг побачити, як чорний клинок попрямував до його тіла. Легеза спробував ухилитися, але поранена рука, після бою з Маркусом, не дала зробити це швидко. Меч зачепив його. Кров пролилася на мармурову підлогу. Легеза спробував вихопити меч, але Дітар завдав удару ногою і повалив його на спину.
– Ти не посмієш! – Закричав Легеза.
– Це ти посмів. – Холоднокровно відповів Дітар. – Ти перейшов межу.
Чернець встромив чорний меч в груди Легези. Крик вивільнив повітря з його легенів, але нове він так і не вдихнув. Його життя обірвалося. Агіас був шокований. Дітар просто вбив його. Маркус обіцяв, що Легеза помре від його меча, так воно і сталося. Така була його карма.
В зал до Царя прибули слуги. Соломон, як і раніше сидів на троні і слухав своїх радників. Гості за столом так само шепотілися.
– Корабель прибув. – Прозвучав голос і в залі затихли. – Великий Соломон,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак», після закриття браузера.