Жорж Санд - Консуело

— грецьке найменування Астарот.

137

Брадаманта — героїня поеми Лудовіко Аріосто «Несамовитий Роланд» (1532), відважна завойовниця, що полюбила сарацинського витязя Руджеро.

138

«З безодні благав я тебе» (лат.). «De profundis clamavi ad te» — перший рядок 130-го псалма, який виконується в католицькій церкві (зазвичай під час обряду поховання).

139

Кралицька Біблія — чеська Біблія, що видавалася в шести частинах у місті Кралицях з 1579 по 1593 рік. Вважається класичною пам'яткою чеської літературної мови.

140

Страдіваріус Антоніо (бл. 1644–1737) — знаменитий італійський скрипковий майстер.

141

Я пустив кров… біля проклятої церкви. — Згідно з переказом, якийсь чернець розбестив чи збезчестив сестру Жижки, і той заприсягнувся мститися за цей злочин усім служителям церкви, які потраплять до нього в руки. Про цей переказ Жорж Санд згадує в нарисі «Ян Жижка».

142

«Блаженні гнані, блаженні ті, що плачуть…» — слова з Нагірної проповіді Ісуса Христа (Євангеліє від Матвія, V; Євангеліє від Луки, VI).

143

Альдебаран — зірка першої величини у сузір'ї Тельця.

144

Симеон Богоприємець — згідно з християнською легендою, праведник, який сприйняв у храмі новонародженого Ісуса й подякував Богові за те, що дано йому було побачити Спасителя (Євангеліє від Луки, II).

145

«Те Deum laudamus» — «Тебе, Бога, хвалимо» (лат.).

146

…подібно до Юпітера Громовержця, одним порухом брів… — Мається на увазі місце з першої пісні «Іліади» (ст. 528–530), де Зевс порухом брів змушує здригатись Олімп.

147

Гінко Подебрад (1452–1492) — чеський поет; писав любовні вірші й моралістичні алегорії, перекладав новели Боккаччо.

148

Стрей. — Напевно, мається на увазі Іржі Стрейц (пом. 1599 p.), чернець, автор віршів релігійно-повчального змісту та перекладач псалмів.

149

Шимон Ломницький (1552–1622) — один із найбільш плодовитих чеських письменників XVI — початку XVII століття.

150

Жоскен Депре (бл. 1440–1521) — композитор франко-фламандської школи, найвидатніший майстер поліфонії, прозваний сучасниками «князем музики».

151

Лютер Мартін (1483–1546) вважається одним із авторів німецького протестантського хоралу. У своїх релігійних гімнах Лютер широко використовував мелодії популярних тогочасних світських пісень.

152

Клод Ле Жьон (1528 — бл. 1600) — французький композитор, майстер поліфонії.

153

Аркадельт Якоб (бл. 1505–1568) — композитор франко-фламандської школи, що уславився своїми мадригалами.

154

Ґеорґ Pay (1488–1548) — німецький композитор і нотодрукар, автор теоретичних трактатів про музику. Поборник лютеранства, брав участь у поширенні масових пісень із текстами протестантських поетів.

155

Бенедикт Дуціс (Бенедикт Герцоґ, пом. 1544 р.) — німецький композитор. Писав головним чином церковні гімни.

156

Йоґанн Вейс — маловідомий німецький композитор епохи Реформації, якому Лютер приписував створення похоронного гімну. Згадку про Вейса французькі коментатори «Консуело» Л. Сельє та Л. Ґішар знайшли у «Загальній бібліографії музики» Ф.-Ж. Фетіса — довідниковому виданні, яким користувалася Ж. Санд.

157

Систр (систра) — давньоєгипетський ударний інструмент, який складався з невеликої дужки з отворами, крізь які просилялися металеві стержні. При струшуванні стержні ударялись об дужку, видаючи звук. Гра на систрах супроводжувала релігійні обряди, пов'язані з культом Ізіди.

158

Елевсинські містерії — давньогрецькі свята з містичними обрядами, які відбувалися поблизу Афін, у місті Елевсині. Присвячувалися богиням Деметрі й Персефоні та богові Діонісу, первісно були пов'язані з хліборобством.

159

Прокіп Великий (бл. 1380–1434) — гуситський проповідник, який очолював армію таборитів після смерті Яна Жижки.

160

Кальвін Жан (1509–1564) — швейцарський діяч Реформації, засновник кальвінізму, одного із протестантських віровчень. Альберт називає Кальвіна мстивим, маючи на увазі його надзвичайну нетерпимість. Кальвін перший серед вождів протестантизму звів у принцип переслідування єретиків, за його настійною вимогою було спалено на вогнищі прогресивного іспанського мислителя Міґеля Сервета.

161

Валленштейн Альбрехт фон (1583–1634) — німецький полководець, який сформував під час Тридцятилітньої війни армію ландскнехтів і здобув низку перемог над датчанами та військом протестантської ліги. Солдатам Валленштейна — найманцям, які воювали заради наживи, грабували та розоряли мирне населення, — Альберт протиставляє вояків-таборитів, які самовіддано боролися за свободу і незалежність свого народу.

162

Євхаристія — причащання, одне із християнських таїнств.

163

Оребіти — антифеодальний рух у Східній Чехії, який почався з масового паломництва на гору Ореб. 1423 р. Ян Жижка встановив зв'язок із цим рухом, заклавши основу для так званого Малого Табору — союзу східночеських громадян, нижчого дворянства та бідноти.

164

Прокіп Голий — Прокіп Великий (див. прим, до стор. 325), який на відміну від інших таборитських священиків, голився й не носив довгої бороди.

165

Ебліс (Ібліс) — у мусульман диявол, ватажок демонів зла.

166

Одна з таємничих і дивних сект… — Йдеться, очевидно, про пікартів або адамітів. Відомості про пікартство, які передавали католицькі літописці, мали на меті очорнити цей рух, який виявляв соціальні прагнення та сподівання таборитської бідноти. Пікарти оголошували війну тогочасному гріховному суспільству, закликаючи прискорити прихід «царства Божого» на землі; вони різко критикували католицьку церкву, заперечували святість причастя, не визнавали піднесення священиків над простими віруючими. Ян Жижка і таборитська більшість не поділяли вимог цієї революційно-утопічної секти й вели з нею нещадну боротьбу. 1421 р. пікартство було розгромлене, його вожді (Мартін Гуска та ін.) були спалені.

167

Вратислав. — Невідомо, кого саме має на увазі Ж. Санд. Можливо, Братислава II (1061–1092), першого короля Чехії.

168

Елізіум — у давньогрецькій міфології потойбічний світ, де мешкають герої, які дістали від богів безсмертя.

169

…подібно до Лазаря… — У притчі Ісуса Христа (Євангеліє від Луки, XVI, 19–31) розповідається про хворого й безпомічного бідняка Лазаря, що лежить біля воріт безсердечного багача.

170

…як на гравюрах до «Апокаліпсису» Альбрехта Дюрера… — Мається на увазі серія гравюр Дюрера «Апокаліпсис» (1498) на сюжети книги Нового Заповіту «Одкровення Іоанна Богослова», яка містить пророцтво Страшного суду й кінця світу.

171

…немов Авраам чи Брут після жертви… — Ветхозавітний патріарх Авраам за велінням Бога, що хотів випробувати силу його віри, мусив принести в жертву єдиного сина Ісаака. Коли він поклав сина на вівтар і взявся за ніж, явився ангел і зупинив його. Засновник Римської республіки Люцій Юній Брут стратив обох своїх синів, довідавшись про участь їх у змові на користь вигнаного царя Тарквінія Гордого.

172

Ваша ясновельможносте (італ.).