Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Хто це? – схопилася дівчина, втупившись на Кінана.

–Це Кінан! Ми купили йому одяг і морозиво.– з ентузіазмом заявила Арле.

–Кінан? – Німфа підійшла ближче і втупилася на нього.– Тебе шукала Ебіґейл.

–А де вона? – запитав він.

–Попливла на острів відшукати тебе.

Кінан опустив очі.

–Я не можу з'явитися на острів. Мене вигнали.

Німфа поклала руку на його плече.

–Мені дуже шкода, Кінане.

Він кивнув.

–Я – Мірайя. Німфа води.– представилася вона.– А з русалками, я бачу, ти познайомився.

Кінан привітно посміхнувся.

–Йдемо купатися? – просяяла Іррея.

–Ти побула поза водою всього годину! – здивувалася Арле.

–Ну, я все–таки русалка! – запротестувала вона.– Як і ти, між іншим.

–Скупаєшся з нами? – запитала німфа.

–У цьому? –окинувши поглядом свої джинси, запитав Кінан.

–Для цього в людей багато цікавинок. – посміхнулася Мірайя.

Німфа взяла дисковий телефон, піднімаючи слухавку. Через кілька хвилин у двері номера постукали, і німфа забрала в портьє паперовий пакет. У ньому були купальники, плавки і підводні маски. Усе було новим з етикетками, і Кінан, переодягнувшись у ванній (яка його теж досить вразила), вийшов у кімнату. Арле, дивлячись на нього, видала дивний гуркітливий звук і раптово щось смикнуло його ззаду. Він повернувся, помітивши Іррею, яка зірвала етикетку з його плавок. Кінан знітився, коли Іррея підморгнула йому.

Дівчата одягалися в купальники і, взявши з собою надувних дельфінів, вийшли з апартаментів. Кінан уже б заблукав у довгих коридорах номерів, коли Аре потягла його до ліфта. Залізши всередину, вона натиснула кнопку і двері ліфта відчинилися. За хвилину вони опинилися на вулиці з іншого боку входу в готель. З цього боку готель здавався меншим, виконаний із пісочного каменю. Він височів над великим багаторівневим басейном із синьої та блакитної плитки. Помітивши невеличкий острівець із солом'яною хатиною, Кінан просяяв і побіг до неї. Але це виявилася просто альтанка. Шезлонги розташовувалися далі під шиферними дахами, ближче до самого готелю.

Іррея та Арле кинули своїх надувних дельфінів і стрибнули у воду. Німфа посміхнулася, хитаючи головою і сіла на бортик, зануривши ноги в довгій сукні у воду.

–Чому ти приховуєш ноги? – запитав Кінан, сівши поруч із німфою.

–З чого ти взяв, що я приховую їх? – насупилася Мірайя.

–Ти не переодяглася, як вони.– знизав плечима він.

–Я не можу змінити вигляд, як русалки. – зізналася німфа.– Моє тіло не має форми, його утримує сукня, яку шиють магічні підводні істоти. Якщо я зніму сукню, розтечуся, як краплі води.

–Чому їхні хвости не з'являються у воді? – запитав він.

–Хвости русалок зачаровані... – понизивши голос, пояснила вона. – Вони з'являються тільки у водах ґотлінського океану або в іншій водоймі, якщо поруч німфа чи Королева Підводного Королівства. Триста п'ятдесят років тому, русалки випливли, слідуючи за судном. Місцеві моряки виловили їх і продали на ринку. Русалок катували, тримаючи їх без води та їжі, продавали в цирки, як виродків. Вони страждали, а коли мертві тіла дочок океану викинули у воду і мої сестри виявили їх, ми знайшли стародавнього мага Природи, який наклав закляття на всіх русалок, тепер, варто їм вийти на поверхню, їхні хвости перетворюються на ноги. Я дбаю про них, щоб вони не привертали уваги смертних, але виходить не особливо успішно. Іррея і Арле думають, що їхні хвости з'являться, коли вони знімуть свої намиста. Їм краще не знати, що з їхніми нащадками зробили смертні. Вони боятимуться виходити на поверхню. Кінан задумався: "Тобто чужинців боялися не тільки остров'яни. Навіть жителі підводного світу боялися жорстокості смертних."

 Він підняв очі, поміж відпочивальників, що виглядали Кінану однаково, бігали дівчата в коронах із мушель і з причепленими штучними хвостами русалок, з отвором для ніг. Ходили вони з ними дивно, але спостерігати за комічними пересуваннями танцівниць було кумедно. Одна з дівчат підпливла до них, вона була світловолосою, з миловидною зовнішністю. На її голові була корона з мушель.

–Привіт. У нас скоро буде аквааеробіка. Приєднаєтеся?

Німфа похитала головою. Кінан навіть не зрозумів, що пропонувала дівчина.

–Запросіть моїх сестер. – запропонувала Мірайя.

Іррея та Арле сиділи біля двох дівчаток, які займалися аквагримом. Вони розташовувалися в альтанці під соломою. Коли русалки встали, Кінан помітив, що на них такі самі дивні костюми й корони, а їхні обличчя були підведені фарбами й навіть інкрустовані намистинками. Дівчата з реготом стрибнули в басейн і лягли на воду, широко посміхаючись.

Іррея і Арле почали невміло повторювати рухи дівчини, яка проводила заняття у воді, і швидко втратили до них інтерес, починаючи плавати одна за одною і голосно реготати. Хлопець із тацею в руках, простягнув Кінану і Мірреї по коктейлю червоного і синього кольорів. Кінан нерозуміючи втупився на Німфу, яка взяла червоний і направила соломинку до рота, взявши її губами. Хлопець потягнув рідину з соломинки і холодний солодкий коктейль, що хлинув у горло, змусив його закашлятися. Витягнувши соломинку, він надпив коктейль зі склянки, впустивши паперову парасольку, якою був прикрашений напій. Він випив коктейль, осушивши склянку кількома ковтками, і посміхнувся. Тут було сонячно, вода грала відблисками в блакитному басейні, усі веселилися навколо, Кінан пив коктейль і відпочивав. Це було схоже на Дні Аталаїті. Але Кінан був тепер дуже далеко від дому і страшенно сумував за рідними обличчями. Басейн був незвичним для хлопця, вода не була солоною, хоча була прозорою, вона мала дивний аромат, який лоскотав його ніс, дно було слизьким, тут не було водоростей і риб. "Який дивний океан..." – подумав він, а потім Іррея та Арле оточили хлопця, взявшись за руки.