Джон Голсуорсі - Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі

відчайдушною зосередженістю. Джон любить свою матір. Якщо йому розповіли, що він робитиме? Важко сказати. Але якщо не розповіли, то чи не слід їй... чи не варто їй спробувати заволодіти ним, одружитися з ним, перш ніж він довідається? Вона поновила в пам'яті бачене в Робін-Гілі. Обличчя матері, таке пасивне — темні очі, волосся наче напудрене, стриманий вираз, усмішка — воно її бентежило; батькове обличчя — добре, змарніле, сповнене іронії. Інстинктивно вона відчувала, що навіть тепер вони не хочуть розповісти це Джонові, не хочуть вразити його — бо, звичайно, вся ця історія вразить його глибоко й боляче!

Треба попросити тітку, хай не розказує батькові, що їй усе відомо. Поки вважається, що ані вона, ані Джон нічого не знають, ще вдасться врятувати становище — можна замести сліди і домогтися того, чого вона бажає. Але її жахала думка про те, що вона сама і ніхто їй не допоможе. Всі проти неї, геть усі! Джон сказав правду: він і вона хочуть жити, але минуле заступило їм дорогу, минуле, до якого вони зовсім не причетні і якого не розуміють! Жах, та й годі! І раптом вона згадала про Джун. Чи не допоможе їм вона? Чомусь у неї залишилося таке враження, що Джун співчуватиме їхньому коханню, бо її дратує, коли людям ставлять перепони. Потім інстинкт підказав їй іншу думку: «Не треба розкривати карти навіть їй. Це ризик. А я хочу, щоб Джон належав мені. Наперекір їм усім».

Їй принесли бульйону й таблетку улюбленого засобу Вініфред від головного болю. Вона проковтнула і те, й те. Тоді з'явилася й сама Вініфред. Флер розпочала кампанію словами:

— Знаєте, тітонько, я не хочу, щоб люди думали, ніби я закохана в цього хлопця. Я майже його не знаю.

Вініфред, хоч і досвідчена, не була fine. Вона вислухала цю заяву з великою полегкістю. Звичайно, дівчині неприємно довідатися про сімейний скандал, і вона взялася підмальовувати дійсність — завдання, яке могла чудово виконати, діставши світське виховання під опікою матері, що була втіленням спокою, і батька, нерви якого треба було постійно берегти, і проживши багато років у шлюбі з Монтегю Дарті. В своїй розповіді вона майстерно затушувала все, що треба. Перша дружина батька Флер поводилася дуже нерозважливо. Був у неї один молодик, який попав під колеса омнібуса, і вона пішла від батька Флер. Потім через багато років, коли все могло б владнатися, вона захопилася їхнім двоюрідним братом Джоліоном, і, звичайно, батькові довелося розлучитися з нею. Події ці вже канули у безвість, пам'ятає їх тільки родина. Та, може, воно все вийшло на краще: у батька тепер є Флер, а Джоліон і Айріні, кажуть, жили щасливо, і їхній син хороший хлопець. «Одруження Вела з Голлі також допомогло загоїти давню рану, як ти сама розумієш». По цих заспокійливих словах Вініфред погладила племінницю по плечу, подумала: «Мила дівчинка — тіло тугеньке, як яблуко»,— і повернулася до Проспера Профона, який, не зважаючи на свій гідний осуду вчинок, цього вечора був дуже «цікавий».

Кілька хвилин по тому, як пішла тітка, Флер залишалася під впливом брому матеріального й духовного. Але потім перед нею знову постала дійсність. У своїй розповіді тітка замовчала все важливе: почуття, ненависть, кохання, пристрасні серця, які не вміють прощати. Так мало знайома з життям і ледь торкнувшись до кохання, дівчина, проте, інстинктивно збагнула, що слова так само несхожі на факти й почуття, як монета на хліб, що його за неї купують. «Бідолашний тато!— думала вона.— Бідолашна я! Бідолашний Джон! Але байдуже, я хочу, щоб він належав мені!» З вікна своєї темної кімнати вона побачила, як «цей чужоземець» вийшов на вулицю і подався «никати» по місту. Якщо він і її мати... як це може вплинути на успіх її задуму? Атож, це, напевно, збільшить батькову прихильність до неї, так що він зрештою погодиться на все, чого вона схоче, або швидше змириться з тим, що вона зробить без його відома.

Вона взяла грудку землі із ящика з квітами за вікном і щосили шпурнула вслід постаті, яка віддалялася. Грудка не долетіла, але від самої дії дівчина відчула полегкість. З Грінстріт крізь вікно долинув легенький подих вітерця, але він приніс не свіжість, а запах бензину.

V. ЧИСТО ФОРСАЙТІВСЬКІ СПРАВИ

Коли Сомс прямував до Сіті, маючи намір наприкінці дня зайти на Грін-стріт і забрати додому Флер, його посіли тяжкі роздуми. Покинувши справи, він тепер рідко бував у Сіті, але в конторі «Каткот, Кінгсон і Форсайт» до його послуг був окремий кабінет, а також два клерки для ведення чисто форсайтівських справ — один на повній, другий на половинній платні. Справи йшли непогано — саме був сприятливий момент для продажу будинків. І Сомс розпродував нерухоме майно свого батька, дядечка Роджера і частково дядечка Ніколаса. Він настільки прославився своєю проникливістю і безсумнівною чесністю в грошових справах, що порядкував зовсім безконтрольно довіреною йому власністю. Якщо Сомс думав так або інакше, то не варто було думати самому. Він, так би мовити, гарантував безвідповідальність численним Форсайтам третього й четвертого покоління. Інші опікуни — його двоюрідні брати Роджер та Ніколас, чоловіки його двоюрідних сестер Твітімен і Спендер чи чоловік його рідної сестри Сісілі — всі довіряли йому; він підписувався перший, а слідом за ним підписувалися інші, і ніхто не збіднів ані на одне пенні. А тепер вони збагатіли на багато пенні, і Сомс уже передбачав той час, коли деякі довірені йому маєтності буде розпродано і йому залишиться тільки наглядати за розподілом прибутків, що їх будуть давати цінні папери, які своєю надійністю не поступатимуться перед консолями,— наскільки це тепер можливо.

Ідучи гарячково пожвавленими вулицями Сіті до найтихішої заводі в Лондоні, він поринув у роздуми. З грошима стало скрутно до краю, а звичаї стали до краю вільні! Це через війну. Банки не дають позичок, а контракти часто порушуються. У повітрі відчуваються якісь неприємні віяння, і вираз облич теж став неприємний. Країну охопила епідемія спекуляцій і банкрутств. Деяку втіху давала тільки думка про те, що всі його капітали, як і капітали його довірників, вкладені так, що їм не загрожує нічого, крім хіба