Жорж Санд - Консуело

сумніву, менш численні, в яких іще вистачає мужності, довідаються з наступного роману про продовження мандрів Консуело й про те, що сталось із графом Альбертом після його смерті.

1842–1843

ПРИМІТКИ

Початковий задум роману «Консуело» відноситься до кінця 1840 року. Прослідкувати історію написання твору дуже важко, тому що, на жаль, не збереглися ні чернетки, ні повний рукопис роману. Приступаючи 1841 року до роботи над «Консуело», Жорж Санд іще не дуже чітко уявляла собі загальний задум, план і жанр нової книги. Пізніше, в передмові 1854 року, вона згадувала: «Я почала «Консуело» з наміром написати всього-на-всього новелу. Цей початок сподобався: мене спонукали його розгорнути, змусивши відчути все, що вісімнадцяте століття являло цікавого в галузі мистецтва, філософії та чудесного». 1 лютого 1842 року перші розділи «Консуело» з'явилися в журналі «Ревю ендепандант», який видавали друзі письменниці — П'єр Леру і Луї Віардо. Популярне ім'я Жорж Санд значило дуже багато для журналу. Письменниця мусила двічі на місяць подавати по 30–40 сторінок тексту нового роману. В листах Жорж Санд не раз говорить про поспіх, із яким створювався твір: «Я розуміла, що такий метод роботи ненормальний і таїть у собі велику небезпеку». Безумовно, деяка хаотичність сюжету «Консуело» багато в чому пояснюється цим поспіхом. Видавці журналу вимагали все нових і нових розділів. Леру писав Жорж Санд у травні 1842 року: «Де четверта частина «Консуело»? Що ви зі мною робите! Читачі, що жадають вашої книги, розірвуть мене на шматки, якщо першого червня я не випущу чергового числа журналу. Навколо всі тільки й говорять про «Консуело». У листі до Шарля Дюверне письменниця зізнавалась: «Я знову сиджу за «Консуело». І схожа на собаку, якого весь час підхльоскують».

25 березня 1843 року було надруковано останні розділи роману. Одночасно з журнальною публікацією вже 1842 року почало виходити окреме видання книги у восьми невеликих томиках. Останнє прижиттєве видання «Консуело» 1875 року побачило світ із присвятою співачці Поліні Віардо.

Роман «Консуело» з огляду на складність ідейного задуму та сюжету потребував од автора великої та напруженої роботи.

Письменниця використала численні історичні джерела: мемуари прусського барона фон Тренка, маркграфині Байрейтської, сестри прусського короля Фрідріха II та ін. Історичні відомості про гуситів Жорж Санд почерпнула з книги французького письменника Жака Ланфана «Історія Гуситських воєн і Базельського собору» (1731), із роботи французького історика Еміля Боннешоза «Діячі реформи XV століття». Матеріал для описання Чехії Жорж Санд запозичила із статті «Нової енциклопедії», що видавалася в 1830—1840-х роках П'єром Леру й Жаком Рейно. Письменниці вдалося так достовірно та яскраво розповісти про Чехію, що виникла легенда про те, що вона буцімто таємно відвідала всі місця, описувані в романі.

Критика зазвичай відзначає жвавість і яскравість перших, так званих венеціанських розділів, у яких знайшли відображення особисті спогади Жорж Санд про перебування у Венеції 1834 року.

Для розповіді про музичне життя XVIII століття цінним джерелом стала восьмитомна праця Фетіса «Біографії музикантів і загальна бібліографія музики» (1835–1844). Із цієї книги, зокрема, взято епізод про подорож юного Гайдна до Відня, що відноситься приблизно до 1747–1748 років.

Дія роману відбувається в 40—50-х роках XVIII століття. Венеція з її різноманітним музичним життям, блискучий і гамірний Відень — столиця імперії гордовитої та лицемірної Марії-Терезії, Чехія з її героїчним минулим і трагічним сьогоденням, солдафонська Пруссія — таке історичне тло, на якому розгортаються долі головних героїв твору. На сторінках книги читач знайомиться з багатьма історичними особистостями: Фрідріхом II, Марією-Терезією, з композиторами Порпорою, Гайдном, з поетом Метастазіо та іншими. Однак, незважаючи на велику кількість історичних імен і фактів, «Консуело» не є історичним романом, який відтворює минулу епоху з усіма її соціально-суспільними процесами. Історія для письменниці лише яскраве, барвисте тло, своєрідна декорація. «Консуело» — твір, насамперед тісно пов'язаний із сучасністю, з тими проблемами, які хвилювали Жорж Санд у 1840-ві роки. Звертаючись до історії, вона прагнула в минулому знайти витоки багатьох явищ сучасного суспільства. Цим пояснюється те значне місце, яке посідає в романі історія Гуситських воєн. В антикатолицькому русі чехів, очолюваному Яном Гусом, у боротьбі таборитів — селянсько-плебейського крила гуситів — Жорж Санд, усупереч більшості тогочасних істориків, побачила не тільки релігійний рух, але передусім середньовічну форму соціально-революційної та народно-визвольної боротьби, «прагнення національної незалежності й ненависть до чужоземців». Гусити для Жорж Санд — носії ідеї соціальної революції, намагались утвердити на землі загальну рівність, братерство і любов, попередники французької революції та соціальних реформаторів XIX століття. Християнський соціалізм, яким Жорж Санд захоплювалася в 1840-ві роки, уявлявся їй подальшим розвитком середньовічних єресей, зокрема вчення гуситів. Жорж Санд поділяла погляди соціаліста-утопіста П'єра Леру, що утверджував збереження та спадкоємність великих визвольних ідей. Вона настільки була захоплена Гуситським рухом, що одночасно з роботою над «Консуело» написала два великі історичні нариси про вождів гуситів: «Ян Жижка» і «Прокіп Великий», які становлять, за словами самої письменниці, одне ціле з романом («Ян Жижка» був надрукований в «Ревю ендепандант» у квітні-травні 1843 року; «Прокіп Великий» — там само, в травні 1844 року). У цих нарисах Жорж Санд особливо підкреслювала соціальний характер Гуситських воєн: «Це була боротьба рівності, що намагалась утвердитися, з нерівністю, що намагалася продовжити своє існування».

Увага Жорж Санд до національно-визвольної боротьби чехів нерозривно пов'язана з її інтересом до життя й історії слов'янських народів. Наприкінці 1830-х років, у 1840-ві роки письменниця через Шопена була добре знайома з колами польської еміграції в Парижі. Її другом був також польський поет Адам Міцкевич. 1841 року Жорж Санд слухала курс його лекцій з історії слов'ян у «Колеж де Франс», 1843 року опублікувала в журналі «Ревю ендепандант» статтю-коментар до курсу лекцій Міцкевича «Про слов'янську літературу».

Захоплення письменниці ідеями вчення П'єра Леру найяскравіше відбилося в образі Альберта Рудольштадта, одного з «дворян, які каються», що часто виникають на сторінках романів Жорж Санд 1830—1840-х років. Граф Альберт мучиться усвідомленням провини своїх предків перед народом, мріє спокутувати їхні гріхи. У дусі книги Леру «Про рівність» він проповідує необхідність знищення кастових відмінностей, загальне братерство. Жорж Санд вкладає в його вуста цілі фрази з листів П'єра Леру. Вона писала пані Марліані, одній із послідовниць Леру, 26 травня 1842 року: «Я гадаю, що старий має бути задоволений мною».

З образом головної героїні роману, співачки Консуело, пов'язана проблема покликання художника, артиста. Так само, як багато хто з її друзів сен-сімоністів і