Джоан Роулінг - Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг

16

So grab your rose and ringside seat, We’re back home at Conry’s bar.

Blue Oyster Cult, “Before the Kiss”[13]

За скляними дверима крамниці на центральній вулиці висів рушник. Його прикрашали наведені чорним контуром зображення місцевих цікавинок, але Страйкову увагу привернули кілька стилізованих жовтих троянд, точно як на татуюванні, що його він бачив на дужому ручиську Дональда Лейнга. Затримавшись, Страйк прочитав вірша:

Ось місто з-поміж усіх міст, таким воно і буде:

Мелровз, Шотландії смарагд, де жиють вільні люди.

Страйк лишив «міні» на стоянці біля абатства, чиї темно-червоні арки підносилися у блакитне небо. Далі на південний схід виднівся потрійний пік гори Ейлдон-Гілл, який Страйк відзначив ще на мапі; ця гора надавала краєвидові драматизму. З’ївши сандвіч з беконом за вуличним столиком найближчої кав’ярні, Страйк викурив цигарку і випив другу на сьогодні чашку міцного чаю, а тоді вирушив на пошуки вулиці Узвій — її записав домашньою адресою Лейнг, коли вступав до армії шістнадцять років тому. Страйку назва здалася дивною. Це «узвіз»? Чи вулиця звивається?

Під сонячним світлом містечко здавалося благополучним. Страйк піднявся крутою головною вулицею на центральний майдан, де посеред клумби підносилася колона з єдинорогом на верхівці. На круглому камені, вмурованому в бруківку, було записано стару римську назву міста — Тримонтій. Страйк вирішив, що вона походить від триглавої гори неподалік.

Здається, він проґавив Узвій, який, коли вірити мапі на телефоні, відходив від головної вулиці. Страйк повернувся назад і праворуч знайшов вузький прохід у стіні; машина б не влізла. За ним виднівся затінений двір. Колишнє Лейнгове житло мало невисокі сходи і яскраво-сині двері.

На стукіт майже одразу відчинила симпатична чорнява жінка, явно замолода для Лейнгової матері. Коли Страйк пояснив, чого йому треба, жінка відповіла з приємним м’яким акцентом:

— Місіс Лейнг? Та вона тут уже років десять не мешка’.

Не встиг Страйк засмутитися, як вона додала:

— Живе тепер на Динглтон-роуд.

— Динглтон-роуд? А це далеко?

— Та ось там, недалечко,— жінка вказала собі за спину і праворуч.— Але який номер, того не знаю, пробачайте.

— Нічого. Дякую за допомогу.

Ідучи брудним провулком назад до залитого сонцем майдану, Страйк раптом подумав, що ніколи не чув, як Дональд Лейнг розмовляє — хіба тільки як той лаявся йому у вухо на боксерському ринзі. Коли Страйк працював над справою про наркотики, то не міг з тією бородою ходити до штаб-квартири, тож допит Лейнга після арешту проводили інші люди. Пізніше, розібравшись із наркотиками і поголившись, Страйк давав свідчення проти Лейнга, але уже вилетів з Кіпру, коли той постав перед судом і заперечував, що зв’язував чи катував свою жінку. Перетинаючи Маркет-сквер, Страйк подумав, що той акцент узграничанина-шотландця міг почасти бути причиною, через яку люди так довіряли й симпатизували Донні Лейнгу, пробачали йому. Детектив десь читав, що маркетологи використовують шотландську говірку, щоб створити враження цілісності й чесності.

Дорогою на Динглтон-роуд Страйк помітив поки що єдиний паб у містечку. Здається, в Мелроузі любили жовтий колір: стіни були білі, але вікна і двері пабу пофарбували в чорний і ядучо-лимонний. Страйк, уродженець Корнволлу, розвеселився, коли побачив, що паб у місті посеред суходолу називається «Корабель». Він вийшов на Динглтон-роуд. Вулиця провела його понад хистким містком, а далі пішла вгору, що й не видно було кінця.

«Недалечко» — поняття дуже відносне; Страйк добре це вивчив, відколи втратив ногу. За десять хвилин підйому він почав жалкувати, що не повернувся на стоянку по «міні». Двічі він питав у жінок на вулиці, чи не знають вони, де мешкає місіс Лейнг, але приязні й чемні пані не змогли йому допомогти. Страйк усе йшов, стиха лаючись, повз низку потинькованих хатин, аж тут зустрів літнього чоловіка у пласкому твідовому кашкеті. Той вигулював чорно-білого шотландського коллі.

— Перепрошую,— звернувся до нього Страйк,—