Джоан Роулінг - Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг

з «червоного берета». Обидва супротивники були великі й дужі; то був останній бій вечора. Ревіння натовпу відлунювало у венах обох бійців, мов другий пульс.

Страйк пам’ятав маленькі темні очиці супротивника і його коротке жорстке волосся, яке мало темно-рудий колір, мов хутро лисиці. По всьому лівому передпліччі — татуювання: жовта троянда. Шия в Лейнга була ширша за доволі вузьку нижню щелепу, а на блідих безволосих грудях напиналися м’язи, мов у мармурового Атланта. Ластовиння, що пересипало його руки і плечі, на тлі блідої шкіри здавалося укусами комарів.

За чотири раунди прийшли до нічиєї; молодший чоловік, можливо, рухався швидше, але Страйк мав кращу техніку.

У п’ятому раунді Страйк блокував удар, удав, що цілить в обличчя, а тоді вдарив Лейнга по нирках і поклав на підлогу. Коли суперник ліг на долівку, його вболівальники замовкли, а потім залою розлетілися несхвальні викрики — ніби ревло стадо слонів.

Лейнг піднявся на рахунок шість, але частину самовладання лишив на долівці. Дикі вимахи п’ястуками; відмова вчасно припинити бій, на яку рефері видав суворе попередження; джеб, коли уже продзвенів дзвоник; друге попередження.

У першу хвилину шостого раунду Страйк скористався погіршенням техніки у свого опонента і кинув Лейнга, в якого з носа струменіла кров, на огорожу. Коли рефері розвів їх і дав сигнал продовжувати, Лейнг скинув останню тонку мембрану цивілізованості й спробував буцнути Страйка головою. Намагався втрутитися рефері, й тут Лейнг геть ошалів. Страйк ледь ухилився від удару в пах, а тоді опинився у Лейнга в обіймах, а той вчепився зубами йому в обличчя. Страйк чув нерозбірливі крики рефері й те, як раптово притихнув натовп, коли ентузіазм перетворився на тривогу під тиском потворної сили, що струменіла від Лейнга. Рефері розтягнув боксерів, почав кричати на Лейнга, але той ніби не чув і тільки зібрався з силами, щоб знову кинутися на Страйка з кулаками. Той відступив убік і сильно ударив Лейнга у живіт кулаком. З Лейнга вийшов дух. Він склався удвічі й опустився навколішки. Страйк під слабкі аплодисменти вийшов з рингу. Укус на вилиці болів і сочився кров’ю.

Страйк посів на турнірі друге місце, поступившись сержанту з Третього парашутного батальйону. За два тижні його перевели з Олдершота на ротацію, але він устиг почути, що за порушення дисципліни і жорстокість на рингу Лейнгові заборонено виходити з казарм. Покарання могло бути суворішим, але, як почув Страйк, старший офіцер прийняв клопотання Лейнга про пом’якшувальні обставини. За його словами, він вийшов на ринг у неврівноваженому емоційному стані через новини про викидень у нареченої.

Навіть тоді, за багато років до того, як новоздобуті знання про Лейнга змусили Страйка поїхати сільською дорогою на чужому «міні», він не повірив, що мертвий плід щось означав для тварини, яку Страйк роздивився в молочно-блідій безволосій особі Лейнга. Сліди від зубів ще лишалися на його обличчі, коли він полишав країну. За три роки Страйк прибув на Кіпр, щоб розслідувати зґвалтування. Увійшовши до кімнати для допитів, він удруге постав віч-на-віч з Дональдом Лейнгом, який трохи набрав вагу й оздобив себе новими татуюваннями; обличчя в нього вкрилося ластовинням під кіпрським сонцем, у кутиках очей з’явилися зморшки.

Звісно ж, адвокат Лейнга заперечив проти того, щоб розслідування проводив колись покусаний його підопічним чоловік, тож Страйк помінявся справами з колегою, який на Кіпрі розслідував мережу поширення наркотиків. Минув тиждень, і зустрівшись із колегою за випивкою, Страйк з подивом виявив, що той схильний повірити у версію Лейнга, згідно з якою він мав з гаданою жертвою, місцевою офіціанткою, не дуже вдалий секс у стані сп’яніння і за взаємною згодою, а та пожалкувала про це, бо до бойфренда дійшли чутки, що вона вийшла з закладу з Лейнгом. Свідків гаданого нападу (за версією офіціантки, Лейнг погрожував їй ножем) не було.

«Та ще весела дівиця»,— так оцінив жертву колега-спецроз.

Страйк не мав повноважень йому суперечити, але не забув того, що Лейнг уже схиляв до співчуття старшого за званням після брутальної поведінки і вияву непокори, свідками яких стали сотні людей. Коли Страйк розпитав, що Лейнг каже і як тримається, колега сказав, що той — меткий приємний чоловік з неочевидним почуттям гумору.

«Дисципліна шкутильгає,— визнав детектив, коли переглянув досьє на Лейнга,— але який з нього ґвалтівник? У нього дружина з Англії; вона тут, з ним».

І Страйк повернувся до розслідування справи про наркотики під пекучим сонцем. За кілька тижнів, маючи тепер солідну бороду (відрощував її щоразу, коли хотів мати «неармійський» вигляд), він лежав на підлозі задимленого горища і слухав предивну історію. Обшарпаний одяг Страйка, його «ісусівські» сандалі, широкі шорти і розмаїті браслети на широкому зап’ястку — наркоторговець, обкурений юний кіпріот, який валявся поруч, і не підозрював, що має в його особі справу з військовою поліцією. Вони відпочивали собі з косяками в руках, і новий приятель назвав Страйкові імена кількох солдатів, що торгували на острові — і не тільки канабісом. Юнак мав сильний акцент, Страйк уважно запам’ятовував перекручені імена — чи, може, псевдоніми,— і «Данналенг» не одразу поєднався у нього з уже знайомим іменем. Тільки коли юнак почав розповідати, що той «Данналенг» прив’язує і катує дружину, Страйк зрозумів, що йдеться про Лейнга.

— Псих,— байдужо розповідав волоокий хлопчина.— Бо вона піти хотіла.

У відповідь на обережні, ніби між іншим, розпитування кіпріот повідав, що історію чув від самого Лейнга. Склалося враження, що той розповів її почасти для розваги, а почасти — щоб юнак знав, з ким має справу.

Коли наступного дня Страйк зайшов до Сіфорт-Естейту, полудневе сонце пекло нещадно. Будинки тут були найстаріші на всій базі, потиньковані, трохи обшарпані. Страйк обрав для візиту час, коли Лейнг, з якого зняли обвинувачення у зґвалтуванні, був на службі. Подзвонивши у двері, Страйк почув лише далекий плач дитини.

— Вона, здається, боїться відкритого простору,— розповіла балакуча сусідка, що вибігла поділитися своєю думкою.— Щось там з нею не так. Дуже сором’язлива.

— А що її чоловік? — спитав Страйк.

— Донні? Ой, це душа компанія,— коротко відповіла сусідка.— Ви би бачили, як він зображає капрала Оуклі! Просто викапаний! Дуже смішно.

Існували численні правила, які обмежували проникнення до житла іншого солдата без його виразної згоди. Страйк стукав у двері, але ніхто не підходив. Він і далі чув дитячий плач. Страйк обійшов будинок. Фіранки на всіх вікнах були запнуті. Він постукав з чорного ходу. Нічого.

«Почув, що плаче дитина»,— ось єдине, що він зможе сказати