Марго Л. Стедман - Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман

Розділ 12

— Здоров, Ральфе! Радий тебе бачити. А де Блуї?

— Я тут! — крикнув матрос із-за ящиків з фруктами на кормі. — Як поживаєш, Томе? Чи справді радий нас бачити?

— Завжди радий, приятелю. У вас є грог, так? — сміявся той, закріпивши швартови.

Старий двигун пихкав і тріщав, коли катер підходив до причалу, наповнюючи повітря густими випарами дизельного палива. Була середина червня, і з часу появи дитини сім тижнів тому катер прибув уперше.

— Підвісна переправа готова. Лебідка теж.

— Ого, Томе, ти швидко впорався! — вигукнув Ральф. — Хіба ми кудись поспішаємо? Це великий день. Ми можемо не квапитися. До того ж повинні відсвяткувати народження нової людини! Моя Гільда надавала мені купу речей для маленької, і не тільки вона, а ще горді бабуся й дідусь.

Коли Ральф піднявся трапом, він міцно обійняв Тома.

— Вітаю, синку! Це просто чудово. Особливо після всього, що сталося раніше.

Блуї продовжив:

— Молодець! Ма передає вітання.

Том опустив очі.

— Дякую! Дуже дякую! Мені приємно.

Коли вони йшли стежиною вгору, то побачили Ізабель. Ззаду виднілися випрані підгузки, немов сигнальний прапор, що майорить на свіжому вітрі. Кілька пасом вибилися з її щойно підібраного волосся.

Ральф підняв руки, підійшовши до жінки.

— Ну, навіть передати не можу. Ніщо, крім малятка, не змусить жінку так розквітнути. Твої щоки палають, волосся сяє, як і в моєї Гільди після народження кожної нашої дитини.

Ізабель зашарілася від компліменту і швидко чмокнула старого. Вона поцілувала і Блуї, котрий, схиливши голову, пробурмотів:

— Вітаємо, пані Шерборн!

— Заходьте всі сюди. Чайник закипів, і я спекла пиріг.

Вони сиділи за старим столом, Ізабель постійно кидала погляд на дитину, яка спала в плетеному кошику.

— У Партаґезі про вас говорять усі жінки. Народити дитину без допомоги лікаря. Звичайно, для дружини фермера це не є чимось особливим: Мері Лінфорд сказала, що колись вона народила трьох без сторонньої допомоги. Але в місті всі вражені. Я сподіваюся, Том хоч якось допоміг?

Пара переглянулася. Том збирався щось сказати, однак Ізабель взяла його за руку й міцно стиснула її.

— Він був чудовий. Я не могла і мріяти про кращого чоловіка. — У її очах блищали сльози.

— Як я бачу, вона справжня красуня, — сказав Блуї.

Але з-під пухнастої ковдри виднілося лише маленьке обличчя в чепчику.

— У неї Томів ніс, правда? — озвався Ральф.

— Ну… — вагався Том. — Не впевнений, що мій ніс пасуватиме дівчинці!

— Розумію! — усміхнувся Ральф. — Так, пане Шерборне, друже, мені потрібен твій автограф на формах. Давай зробимо це зараз.

Том із полегшенням підвівся із-за столу.

— Гаразд! Ходімо в офіс, капітане Еддикоте, сер, — мовив він.

А Блуї воркував над кошиком.

Молодий чоловік поліз у ліжечко, дістав брязкальце й стряснув ним перед дитиною, яка вже прокинулася.

Вона пильно дивилась, і він знову стряснув ним.

— Ти щаслива, в тебе є чудове срібне брязкальце! Ідеально пасує принцесі. Я ніколи не бачив нічого настільки прекрасного! Янголи на сріблі, і все таке… Янголи для янгола… І твоя пухнаста ковдра — чудова…

— О, вони залишилися від… — голос Ізабель затремтів, — від…

Блуї почервонів.

— Вибачте! Не варто було. Я… Краще допоможу розвантажувати. Дякую за пиріг! — сказавши це, молодий чоловік вийшов з кухні.

Янус Рок,

Червень 1926 року

Любі мамо й тату!

Бог послав нам янгола, щоб ми не сумували. Дитятко Люсі захопило наші серця! Вона вродлива дівчинка — абсолютно досконала. Вона добре спить і їсть. З нею ніколи не буває проблем.

Я хочу, щоб ви її побачили й потримали на руках. Щодня вона змінюється, і я знаю, до того часу, як ви зустрінетеся, вона вже не буде немовлям. Коли ми повернемося на берег, Люсі вже почне ходити. Ось, через неможливість сфотографувати її, я вмочила її п’ятку в кармін! (На маяку треба бути винахідливим…) Шедевр додається.

Том — чудовий тато. Відколи Люсі тут, Янус дуже змінився. Поки що за нею досить легко наглядати: я поклала її в кошик, і вона скрізь зі мною, навіть коли я збираю яйця чи дою козу. Буде трохи складніше, коли почне повзати. Але мені не хочеться забігати наперед.

Я хочу так багато про неї розказати: яке темне її волосся, як чудово вона пахне після ванни. Її очі теж темні. Однак я не можу судити. Вона занадто вродлива, щоб описати. Я знаю Люсі лише кілька тижнів, а вже не можу уявити свого життя без неї.

Отже, «бабусю й дідусю» (!), мушу закінчувати, і катер забере листа. Бо інакше ви отримаєте його аж через три місяці!

З найніжнішою любов’ю,

Ізабель

P.S. Я щойно прочитала вашого листа, що його катер привіз зранку. Дякую за красиву ковдрочку! І лялька просто чудова. Книжки теж прекрасні. Я постійно розповідаю їй дитячі віршики, отже нові їй теж сподобаються.

P.P.S. Том дякує за джемпер. Зима тут кусюча!

Молодий місяць виглядав вишитим у небі, що темніло. Том та Ізабель сиділи на веранді, а високо над ними світив маяк. Люсі заснула на руках Тома.

— Важко не дихати разом із нею, — сказав він, дивлячись на дитину.

— Тобто?

— Це як свого роду заклинання, правда? Кожного разу, коли вона спить, я починаю дихати в одному ритмі з нею. Це схоже на те, як я залишаю все, щоб засвітити маяк. — І він майже нечутно додав: — Мене це лякає.

Ізабель усміхнулася.

— То просто любов,