Марго Л. Стедман - Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман

Том ледь затремтів. Він тепер не уявляв собі життя без Ізабель і розумів, що Люсі теж посіла місце в його серці. І він хотів, щоб вона там залишалася.

Кожен, хто працював на маяках у морі, може розповісти вам про це — ізоляція має свої чари. Наче іскри, що вилітають з печі під назвою «Австралія», ці самотні маяки мерехтять навколо неї; а деякі з них бачило лише кілька живих душ. Але їхнє відчуження зберігає весь континент від ізоляції, убезпечує судноплавні шляхи і дозволяє кораблям долати тисячі миль, щоб доставити машинерію, книжки й тканини, забрати вовну та пшеницю, вугілля та золото. Отже обміняти плоди винахідливості на плоди землі.

Ізоляція оповила все таємничим коконом, зосередивши неусипну увагу на одному місці, одному часові, одному ритмові — на обертанні світла. Острів не знає жодних інших голосів, жодних інших слідів. На морських маяках ви можете прожити тим життям, яке вам подобається, і ніхто не скаже, що ви помиляєтеся: ані чайки, ані маяк, ані вітер.

Тому Ізабель щораз далі й далі запливала у власний світ божественного благовоління, де молитви почуті, де дітей прибиває з Божої ласки течія.

— Томе, як ми можемо бути такими щасливими? — замріяно питала жінка.

Вона трепетно спостерігала, як росте й квітне її щаслива донька. Вона насолоджувалася щоденними відкриттями цієї маленької істоти: як вона навчилася перевертатися, почала повзати, видала свої перші нерішучі звуки. Шторми поступово перейшли за зимою в іншу частину землі, і настало літо з блідо-блакитним небом та гарячим золотим сонцем.

— Ходи сюди! — засміялася Ізабель і посадила Люсі собі на стегно, коли вони втрьох спускалися до пляжу на пікнік.

Том зривав різні листки — морську траву, карпобротус — і Люсі нюхала їх, жувала стеблинки, корчила гримаси від дивних відчуттів. Том збирав крихітні букетики з трояндового куща або показував їй мерехтливу луску каранкса чи блакитної скумбрії, яку він зловив на скелі, з того боку острова, де дно океану стрімко йде вниз. Тихими ночами голос Ізабель заспокійливими перегуками розносився островом — це вона читала Люсі казки в дитячій кімнаті, а Том щось ремонтував у повітці.

Хай там що, Люсі залишалася на острові, й Ізабель була чудовою матір’ю. Щоночі в молитві вона дякувала Богові за свою родину, за здоров’я, за щасливе життя й молилася, щоб бути гідною тих дарів, які Він їй дав.

Дні набігали один на одний, немов хвилі на берег, залишаючи ледь помітний слід, котрий швидко стирався роботою, сном, годуванням і спогляданням. Ізабель розплакалася, коли ховала старі дитячі речі Люсі.

— Здається, тільки вчора вона була такою маленькою, а тепер подивися на неї, — міркувала вона з Томом, ретельно обмотуючи речі цигарковим папером: її брязкальце, перші дитячі суконьки, крихітні капчики. Жінка робила це, як і кожна мати в будь-якій точці світу.

Місячки не було, Ізабель хвилювалася. Вона втратила всяку надію народити дитину, і раптом це знову стало реальністю. Вона ще трохи почекає, продовжуватиме молитися, а потім скаже Тому. Ізабель ловила себе над думці, що постійно мріє про брата чи сестру для Люсі. Її серце вискакувало з грудей. А потім уплави почалися з подвоєною силою, протікали важче й болючіше і були нерегулярними. У неї боліла голова, вона сильно пітніла вночі. А згодом їх не було місяцями.

— Під час відпустки я піду до лікаря Самптона. Немає потреби непокоїтися, — казала жінка Тому. Ізабель не скаржилася. — Коханий, я здорова, добре почуваюся. Не треба хвилюватися. — Вона була закохана в чоловіка й дитину — і цього достатньо.

Місяці змінювали один одний, а своєрідні ритуали маяка залишалися такими ж — увімкнути його, підняти вимпел, промити ванночку для ртуті. Тривали звичні заповнення форм і дотримання законодавчих вимог, тривало знущальне листування зі старшим механіком про те, що будь-яке пошкодження парових труб може бути спричинено тільки недбалістю доглядача, а не продукцією неналежної якості. Журнал перейшов із 1926 на 1927 рік на середині сторінки: не можна марно витрачати папір, який був дорогим. Том задумався над відомчою байдужістю щодо приходу нового року. Маякову службу не турбував плин часу. І це було правдою: вид із галереї у перший новорічний день нічим не відрізнявся від виду перед Новим роком.

Час від часу Том повертався до запису від 27 квітня 1926-го, і згодом журнал сам почав розгортатися на тій сторінці.

Ізабель важко працювала. На городі все буяло; у хаті — чисто. Вона прала й латала Томів одяг; і вона готувала все, що він полюбляв. Люсі росла. Маяк обертався. Час спливав.