Олександра Малінкова - В кроці від кохання, Олександра Малінкова

- Не знаю! - вагаюся, кручу смартфон в руці, доки останній не починає розриватися знайомою мелодією. 

- У Вас все гаразд? - чую  стурбований голос матері.

- Та-ак! - відповідаю, напружуючи щелепу, ніколи не любив брехати.

- Ну добре! - кладе слухавку.

- Хто це був? - запитує Емілія.

- Матір! Поцікавилася чи ми ще не повбивали один одного! - кволо відповідаю і витріщаюся на екран, вагаюся телефонувати в поліцію чи все ж таки ще пошукати дитину.

     Телефон знову оживає, а мене аж в жар кидає в цей момент!

- Машо! - вигукую збуджено. - Ти де?

     Емілія теж наближається і починає прислухатися.

- Я вже другу годину на другому поверсі у великій шафі під ковдрою! - роздратовано вигукує вона. - Ви ще довго мене шукатимете? Це якесь знущання! Ми так не домовлялися! 

- Чекай! Ми зараз! - кидаюся в бік будинку.

- Мені вже байдуже! Ваш час закінчився! Ви удвох програли! І тому виконаєте моє завдання!

- Добре-добре! Залишайся там де ти є!