Ерін Кас - Невгамовні серця, Ерін Кас

Андрій

Я чекав. Хвилювався, як наче на перше побачення зібрався, бо її претензії мені були незрозумілі. Вона чекала... але ж я писав. Та і як я міг приїхати, коли знаходився в іншому місті? Тільки в той день я повернувся і зустрів її з якимось підлітком. Ну хіба для такої дівчини, як моя Маша згодиться якийсь студент? Ні! Тільки я! Але схоже, мала задумала якийсь новий план, бо вже надто злою була, коли шипіла на мене. Кирило теж якийсь замріяний сьогодні.

Приїхали на природу, розклали все, розпалили багаття й почалося довге очікування. Ми навіть не розмовляли, кожен думав про своє. Я мільйон разів повертався думками до тієї ночі, коли ми були разом. Це було незабутньо. Якщо ти кохаєш і мрієш про об'єкт свого кохання, ніхто її не замінить. Ніколи!

Ми зустрічалися з Олею півтора року, але то лише слова. Бачилися десь два рази на тиждень і я ніколи не залишався у неї ночувати. Час йшов та почуття не з'явилися. Симпатія була та на ній далеко не заїдеш. Тому я прийняв рішення й ми розійшлися. Навіть дивно було, що вона вислухала все мовчки, без істерик й образ, погодилася зі мною й запропонувала залишитися друзями. Моя Маша точно такого б не зробила.

За ті роки, що ми не спілкувалися, я зрозумів що найбільше сумував за її вибуховим характером. Раніше мене це бісило, а зараз не вистачає її бурчання. Та найбільше зараз не вистачає ніжних поцілунків, які вона дарувала мені в нашу ніч. Я сам не очікував, що таке можливо, просто їхав куди дивляться очі, а опинився перед її будинком. Вона погодилася на зустріч, а я не зміг втриматися, щоб не зайти. Кір має рацію, коли хтось западає у серце дуже важко потім жити без тієї людини, вона необхідна, як ковток свіжого повітря.

— Може, вони й не приїдуть? — запитую, бо в таку погоду точно не в лісі гуляти.

— Якщо ти помітив, Маша дуже рідко відступає й змінює свої плани.

— О, так! Це я знаю, як ніхто інший.

— Он вони йдуть, — полегшено видихає друг.

Коли вона неслася до нас через галявину, хотів встати, схопити її на руки й закружляти серед величних сосен перед усіма, така вона була прекрасна навіть в гніві.

Й слів не чув, бо милувався нею, а вона навіть не глянула в мій бік. От невгамовна! Де вона бере ті сили, щоб протистояти почуттям? Адже я знаю, що в неї є симпатія до мене, її обійми сказали все за неї.

Накричала на нас ні за що і понеслася назад. Того хлопця, що був з нею в супермаркеті я впізнав одразу. І вже уявив, як схоплю його за шкірки, якщо він хоч раз доторкнеться до неї. Та Кирило мав рацію. Дівчата поблукали десь по лісу й прийшли до нас. Щастю не було меж, коли вона сиділа коло мене. Хотілося обійняти міцно-міцно й поцілувати на очах у друзів, бо стримати емоції вдавалося все важче. Я не розповідав Кирилу про те, що сталося та неодмінно розповім, що закоханий у його сестру, якщо ми з нею нормально поговоримо. Виявляється, що в Ані в цьому місяці день народження. Цікаво, що Кір вигадає для подарунка?

Спочатку Маша буркала на мене й не хотіла говорити, потім трішки потеплішала, я почав помічати погляди в мій бік, а в автівці взагалі поклала голову мені на плече й заснула. А я сидів і мріяв, як ми залишимося наодинці. Міркував про те, що скажу їй, які аргументи приведу щоб вона погодилася бути разом.

— Завезімо Анюту, а потім мене на дачу до батьків, — пробурчала сонна Маша.

— Ні, завеземо спочатку тебе й Андрія, а нам потрібно поговорити, — здивувала всіх Аня.

— Тоді я теж до своїх, — повідомляю, щоб Кір звертав.

Схоже у нього теж намічається серйозна розмова. Нарешті вони поговорять й розберуться у своїх почуттях. Бо їхні погляди тільки доводять, що обоє кохають.

Маша вийшла сонна й буркнувши всім на прощання зникла за хвірткою. Я зайшов додому, поспілкувався з батьками. Вони розпитували як пройшов вихідний, які маю плани, а я тільки й думав про те, як побачу її знову й пригорну до себе.

Піднявся на другий поверх, прийняв душ і набрав номер Маші.

— Алло? — одразу відповідає.

— Машо, в тебе буде хвилька, щоб зі мною поговорити?

— Так, я слухаю, — відповідає не роздумуючи.

— Прогуляємося?

— Е… можна.

— Чекатиму біля будинку, — відключаюся й задоволено посміхаюся.

Швидко одягаю спортивний костюм, хапаю телефон й поспішаю на зустріч. Маша стоїть біля паркану, по обличчю важко здогадатися який у неї настрій.

— Пройдемося? — підходжу до неї.

— Давай, — знизує плечима.

Ми мовчки пішли по вулиці, звернули у провулок й вийшли на дорогу яка веде до річки. Маша хотіла сісти на повалене дерево та воно було мокрим. Я зняв кофту й простелив, сам присів навшпиньки й зазирнув їй у вічі.

— Машо, в чому справа?

— В тому, що тобі байдуже.

— З чого ти зробила такий висновок?

— З твоєї поведінки. Ти не телефонував, пішов й кинув мене.

— Що? Маленька, вибач, але це маячня.

— Тоді чому ти не поговорив зі мною про те, що сталося?

— А про це обов'язково говорити? В нас була незабутня ніч, я хочу продовжувати наші стосунки. Хіба це незрозуміло? Ти дуже дорога мені, Машо. Невже ти не помічаєш мого відношення до себе?

— Інколи мені здається, що це правда, а я боюся довіритися, бо знову з'явиться якась Ольга.

— Машо, я подобаюся тобі? — питаю прямо, щоб нарешті дійти згоди й не згадувати минуле.

— Так, — тихо відповідає.

— Дозволиш мені бути поруч? Спробуймо нормально спілкуватися?

— Добре.

— Йди до мене, — потягнувся й притулив до себе свою дівчинку. Вона обійняла мене за шию й притулилася щокою до плеча.

— Домовмося з тобою почати спілкування. Я запрошую тебе на побачення. Можу в тата запитати, якщо сумніваєшся в моїх серйозних намірах.

— Ні, не потрібно. Коли запрошуєш?

— Хоч кожного дня, — поцілував у скроню.

— Я подумаю, — заявила мені.

— Добре, не буду підганяти. Ходімо?

Я взяв її за руку й ми неквапом пішли додому. На дворі вже зовсім стемніло, за густими хмарами навіть місяця не було видно. Ми прийшли до її будинку, у вікнах горіло світло. Мені так не хотілося відпускати Машу. Хотілося сісти в автівку й привезти у свою квартиру, як повноправну господарку. Бути поруч з нею завжди, проводити тихі сімейні вечори разом. Ніколи не мав такого бажання одружитися й створити сім'ю, як зараз. Саме Машу хочу бачити поряд із собою. На прощання вона потягнулася й поцілувала мене у щоку. Така мила й обережна моя мала. Колись прийде час й ми будемо приходити додому разом, навідувати батьків, відпочивати, займатися бізнесом тільки щоб обов'язково разом. Тепер я не відступлюся.