Аліна Скінтей - Алхімія, Аліна Скінтей

— Ви можете описати того, хто представився моїм іменем?

— Звісно. Високий, підтягнутий, чорне волосся зібране у низький хвіст…

— Мені прикро, — щиро промовив Деон, зрозумівши кого описувала юна відьма.

— Що це означає? — закліпала Катрайн. — Я не розумію.

— Перстень не підробка, він справді із скарбниці королівського палацу. А ще, мені дуже шкода, що все так з вами склалося.

Погляд принца викликав холодні липкі мурахи по тілу Катрайн, їй здавалося, що доля просто з неї знущається.

— Про що це ви?

— Мій старший брат, — Ньюман відвів погляд, йому було надто ніяково за свого брата, а ще більше ніяково прибути сюди, й отримати не фальшиві звинувачення, а заплутану правду. — Крістофер, час від часу влаштовує пустощі, використовуючи моє ім’я. Його гнівить той факт, що трон дістанеться саме мені, а не йому. Тому влаштовує різні підступи намагаючись, мою репутацію як майбутнього правителя та чоловіка, зіпсувати.

Катрайн стояла буквально приклеєною до землі. Ні, те що їй почав подобатись інший чоловік – це одна справа, і зовсім інша бути повністю обманутою нареченим, який навіть не збирався бути нареченим.

— Мені прикро, що він бавився з вашими почуттями, — справжній принц Деон вклонився на знак вибачень.

— Де цей ваш старший брат… Крістофер? — розгнівано запитала Катрайн.

Саме зараз в цьому стані вона готова була розірвати принца-фальшивку. Їй навіть думати не хотілося про те, стільки вона віддала йому обіймів, цілунків, і зрештою навіть серце. Тепер в неї не було жодного докору совісті, що її почуття змінилися.

«Так навіть на краще, так принаймні не болить!» — подумала Шеллі.

— Близько двох місяців назад батько його відіслав зі столиці й запер в одному із родинних помешкань, коли він вечерове перейшов межу. Його пустощі остаточно набридли батьку і він вжив відповідні заходи.

— Я можу його побачити?

— Можете, але боюсь вашому візиту не зрадіє його дружина. Вона в положенні і я б не хотів її нервувати. На відміну від свого чоловіка, вона втілення доброти, — Деон виражав стриманість надто ввічливо.

Катрайн не могла нічого вимагати від справжнього принца Деона Ньюман, навіть обуритися вона не могла. Цей Деон, що зараз стояв перед нею виглядав розкішним чоловіком, і в ньому справді відчувався королівський шарм. Шеллі почувалася дурепою, яку обвели навколо пальця.

— Якщо у нього є дружина, навіщо він обіцяв мені шлюб? І цей песрень…

— Можливо якби ви справді прийшли в наш палац й заявили цю каблучку, моє весілля, яке має відбутися через місяць-другий було б успішно скасованим. Я дуже вдячний вам за листа, — Деон поглянув на Аріана. — Якби не ви, була б справжня неприємність.

Даар мовчав, йому було нічого сказати, а тим паче він не бажав втручатись. Те, як понурилась Катрайн і як опустилися її плечі, а на обличчі було суцільне розчарування, він бачив це надто очевидно.

— Леді, чи можу я дати щось вам в замін, за зруйновані сподівання?

— Хіба людина здатна вилікувати розбите серце?! Не думаю, — сухо сказав Аріан.

— Принце Деон, які ви маєте стосунки із королем Олівером Деворе?

— Досить дружні, — відразу відповів Деон. — Його коронація відбулася раніше ніж моя, але це лише через те, що його батько надто швидко покинув цей світ.

— Чи можу я вас просити про послугу. Знаю, ваш брат затіяв всю цю кашу, і ви не несете відповідальності…

— Леді, чим я можу вам допомогти? — Деон був твердим у своєму рішенні, щодо допомоги чи компенсації.

 Принцу справді було шкода дівчину, яку його брат обманом змусив закохатися.

— Я хочу отримати королівську недоторканість. І вступити в шлюб, тоді, коли буде на те моя воля.

— Королівська недоторканість… — задумливо промовив Деон. — Це все?

— Так.

— Ви певні? — уточнив принц.

— Цілком.

— Гаразд. Я задовольню ваше прохання. Звісно мені не потрібно вам нагадувати, що все, що сьогодні відбулося і ваш зв'язок із принцом Крістофером – це сувора таємниця.

— Не потрібно. Мені б і самій не хотілося бачити своє прізвище ні на стендах гільдій, ні в газетах. Це трішки навіть принизливо. Воно мені не потрібне, забирайте, — додала вона, коли принц протягнув подаровану старшим братом перстень.

— Він ваш за правом.

— Ні. Це болісна згадка, як мене пошили в дурепи. Каблучка точно не моя.

Катрайн повернула перстень справжньому принцу Деону Ньюману, а ще вона була неймовірно вдячна Аріану за його відправлений лист. Вона навіть думати не хотіла, щоб сталося, якби вона справді заявилася до королівського палацу із каблучкою.

Почуття дерупи не зникло навіть тоді, коли вершники на чолі із справжнім принцом покинули стежину, а їхні спини не зникли за гіллям дерев. Ніяковість давно вже переступила межу, тому без сорому Катрайн дістала сорочку із торбини й натягнула її на себе, попорпавшись із застібками, вона не відразу змогла закріпити накидку. Лють її охопила.

— Не крутися, я допоможу.

Аріан справді допоміг, він з легкістю пристебнув потрібні ґудзики. Катрайн відразу відійшла від нього на крок, дістала із торбини монети й протягнула їх йому.

— Як і обіцяла.

— Я не супроводив тебе до твого нареченого.

— В мене язик повернеться, щоб назвати того пройдисвіта своїм нареченим. Зате сміливо можеш мені сказати – а я ж тобі казав.

— Я не буду цього говорити.

— Я б сказала.

— І ці слова були в стилі Катрайн Шеллі.