Валерія Дражинська - Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська

Убивця повертає голову в бік чоловіка, який сидить навпроти мене. Той кидає погляд мені за спину. Кілька секунд очікування і впевнений кивок. Ще одне клацання і тіло мого охоронця, востаннє здригнувшись, мляво завмирає.

Мене охоплює тваринний страх. Той, хто зараз сидить за моєю спиною, є господарем усього, що відбувається. І те, як він щойно безжально обірвав два життя, прямо говорить про мою плачевну долю. У мікроавтобус заходить кат, сідає біля мене, засуваються двері, і ми рушаємо. Дивно, але сліз немає.

- На ній маячок, - каже той, що не вбивав, а кивав, знову дивлячись мені за спину, - Показує, що на сукні.

У руках він тримає телефон, що злегка висвітлює напівтемряву салону. У тиші дуже різко чується скрип шкіри позаду. Господар становища розвертається. Знову очікування, і:

- Зніми сукню, - нарешті видає з порожнім виразом очей непорозуміння навпроти.

А ось і починається мимовільне сльозовиділення. У запереченні мотаю головою. Зґвалтування чотирма чоловіками мене зламає остаточно. Краще здохнути!

- Інакше допоможу, - спокійно ставить до відома тварюка.

Моє визначення цього індивіда спірне - справжнє чудовисько тут явно не він.

- Ні, - як можу твердіше кажу я.

- Як знаєш.

Мить і моя розірвана навпіл сукня опиняється в нього в руках. Я залишаюся в бюстгальтері без лямок і в крихітних трусиках. Підбираю коліна до грудей, намагаючись максимально приховати тіло.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно