Діана Вінн Джонс - Будинок безлічі шляхів

Кухня, де весь цей час горіло вогнище, нагадувала парну в лазні. Чарліна прочалапала по теплій воді й відчинила вікно. Якщо не рахувати промоклих мішків з білизною, які загадковим чином множилися, скрізь, крім підлоги, було сухо. Це стосувалося й розкритої на столі валізи. 

Позаду Чарліни Пітер вимовив якісь дивні слова. Приблуда дзявкнула. 

Чарліна обернулася і побачила, що Пітер стоїть, простягнувши руки. На руках гуляли вогники, від кінчиків пальців до самих плечей. 

— Висохніть, о, води на підлозі! — протяжно вимовив він. 

Вогники перекинулися йому на волосся і на мокрий одяг спереду. Вираз на його обличчі зі самовпевненого став стривоженим. 

— Ой-ой! — вигукнув він. 

У цей момент його всього охопило полум’я і почало відчутно припікати. Тепер він виглядав уже остаточно наляканим. 

— Пече! Рятуй! 

Чарліна кинулася до нього, схопила за руку і штовхнула у воду на підлозі. Це нічого не дало. Чарліна спостерігала неординарну картину: під водою й далі палали вогники, а навколо всього Пітера стали з’являтися бульки, вода почала закипати. Тоді вона з іще більшим поспіхом витягла його на повітря. З Пітера стікала гаряча вода і йшла пара. 

— Скасуй його! — крикнула вона, забираючи свої руки від його розпеченого рукава. — Яке заклинання ти вжив? 

— Я не знаю! — плаксиво промовив Пітер. 

— Яке заклинання?! — гаркнула Чарліна. 

— То було заклинання зупинення повені з «Книги палімпсеста», — промимрив Пітер, — я поняття не маю, як його скасувати. 

— Але ж ти дурний! — закричала Чарліна. Вона вхопила його за палаюче плече і струсонула. 

— Заклинання, скасуйся! — крикнула вона. — Ай! Заклинання, наказую тобі скасуватися негайно! 

Заклинання підкорилося. Чарліна стояла, тріпаючи попеченою рукою, і спостерігала, як полум’я з шипінням зникло, залишивши по собі хмарину пари і вогкий сморід паленого. 

Пітер став коричневий на вигляд і весь підсмалений. Його руки й обличчя почервоніли, а волосся помітно покоротшало. 

— Дякую! — сказав він і полегшено відкинувся назад. 

Чарліна підняла його на ноги. 

— Фу! Від тебе тхне паленим волоссям! Як можна бути таким дурним? Які ще заклинання ти виконав? 

— Ніяких, — промовив Пітер, вигрібаючи з шевелюри обвуглілі волосини. 

Чарліна не сумнівалася, що Пітер бреше, та він би однаково не зізнався. 

— І це не було аж настільки дурним, — заперечив він. — Поглянь на підлогу. 

Чарліна опустила погляд і побачила, що вода майже зовсім зникла. Плитки підлоги були вогкі, блискучі, паруючі, але не залиті водою. 

— Значить, тобі дуже пощастило, — сказала вона. 

— Мені переважно щастить, — відповів Пітер. — Мати завжди це каже, коли я неправильно виконаю якесь заклинання. Думаю, мені треба перевдягнутися. 

— І мені, — мовила Чарліна. 

Вони пройшли у внутрішні двері, де Пітер хотів повернути праворуч, а Чарліна смикнула його ліворуч, тож у підсумку вони пройшли прямо й опинилися у вітальні. Мокрі плями на килимі тут парували і швидко висихали, проте запах досі стояв просто нестерпний. Чарліна фиркнула, розвернула Пітера і знову штовхнула його у двері ліворуч. 

Коридор залишався вогким, зате вже не був залитий водою. 

— А бачиш? — сказав Пітер, наближаючись до своєї спальні. — Спрацювало. 

— Пхе! — хмикнула Чарліна, заходячи у свою кімнату. «Цікаво, що він ще зробив? Я ні на йоту йому не довіряю». 

Її найкраще вбрання було геть промочене. Чарліна з сумом зняла його і повісила в кімнаті сушитися. І вже ніщо не могло виправити пропалину на її найкращому жакеті. Завтра, коли вона піде до Королівського особняка, їй доведеться вдягнути звичайний одяг. «І що, лишити Пітера тут самого? — замислилася вона. — Не сумніваюся, що він експериментуватиме із заклинаннями. Я б саме так і зробила». Дівчинка здригнулася від усвідомлення, що нічим не краща за Пітера. Адже вона так само не змогла встояти перед заклинаннями з «Книги палімпсеста». 

Вона була набагато приязніше налаштована до Пітера, коли повернулася до кухні, — вже суха, за винятком волосся, вбрана у свій найбільш приношений одяг і тапки. 

— Спитай, як попросити вечерю, — сказав Пітер, поки Чарліна ставила мокрі туфлі сушитися біля вогнища. — Я голодний. 

Скидалося на те, що він почувається набагато зручніше в старому синьому костюмі, в якому прибув. 

— Їжа є в тій торбі, яку вчора принесла моя мама, — пояснила Чарліна, вибираючи найкраще місце для туфель. 

— Нема, — відповів Пітер. — Я все з’їв на обід. 

Чарлінине приязне налаштування випарувалося. 

— Ненажерлива свиня, — сказала вона, стукаючи по вогнищу, щоб викликати їжу для Приблуди. Приблуда, незважаючи на всі спожиті в Королівському особняку оладки, радо зустріла мисочку з кормом. — І ти так само ненажерлива свиня, — промовила Чарліна, спостерігаючи, як Приблуда наминає корм. — Де воно все в тобі вміщається? Дідусю Вільяме, як нам отримати вечерю? 

Цього разу лагідний голос був дуже слабкий: 

— Просто постукай по дверцятах комори і скажи: «Вечеря», моя люба. 

Пітер першим підбіг до комори. 

— Вечеря! — гримнув він, з розмаху вгативши по дверцятах. 

На столі щось гепнуло. Вони обернулися глянути. Біля розкритої валізи на столі лежав шматочок баранини, дві цибулини і редька. Чарліна і Пітер вирячилися на них. 

— Сире! — вражено вимовив Пітер. 

— Ще й мало, — додала Чарліна. — Ти вмієш варити? 

— Ні, — сказав Пітер. — У нас удома приготуванням їжі займається мати. 

— Ой, — буркнула Чарліна, — ну чесне слово! 

Розділ дев’ятий, 

у якому виявляється, що в будинку дідуся Вільяма справді безліч шляхів 

Тоді Пітер і Чарліна, природно, зійшлися біля кухонного вогнища. Приблуда втекла їм з дороги, бо вони почали одне поперед одного стукати по вогнищу і вигукувати: «Сніданок!». Однак скидалося на те, що ці чари діяли тільки вранці. 

— Я би вже не відмовилася навіть від копчених оселедців, — зізналася Чарліна, сумовито оглядаючи обидві таці. На них були булочки, мед і апельсиновий сік — а більше нічого. 

— Я вмію варити яйця, — похвалився Пітер. — Приблуда з’їла би цю баранячу відбивну? 

— Вона з’їла би практично що завгодно, — сказала Чарліна. — Вона така ж неперебірлива, як… як і ми. Правда, я не думаю, що вона їла би редьку. Я би не їла. 

Вечеря видалася не зовсім вдалою. Зварені Пітером яйця виявилися, що й казати, крутими. Щоб відвернути увагу Чарліни від цього факту, Пітер розпитував її про візит до Королівського особняка. Чарліна розповідала йому про візит — насамперед, щоб відвернути свою та Пітерову увагу від того, що зварені на круто яйця не поєднуються з медом. Пітера невимовно зацікавило те, що король, судячи з усього, намагався знайти золото, а ще більше заінтригувало прибуття Моргана і Блима. 

— Ще й вогняний демон? — перепитав він. — Двоє дітей із магічними здібностями — а до того ще й вогняний демон! Ладен закластися, що в принцеси повні руки роботи. На скільки вони залишаться? 

— Не знаю. Ніхто не сказав, — відповіла Чарліна. 

— Тоді ставлю два пообідні чаї й одну ранкову каву, що принцеса виставить їх іще до кінця тижня, — заявив Пітер. — Ти вже поїла? Бо я хотів би, щоби ти переглянула валізу свого дідуся. 

— Але я хочу почитати! — запротестувала Чарліна. 

— Ні, не хочеш, — вирішив за неї Пітер. — Почитати ти завжди встигнеш. А в тій валізі повно всіляких речей, про які тобі необхідно знати. Я тобі покажу. 

Він відсунув сніданкові таці набік і виклав перед нею валізу. Чарліна зітхнула і вдягнула окуляри. 

Валіза була до країв заповнена папером. Нагорі лежала записка, виведена