Роберт Шеклі - Цивілізація статусу

— Як ви гадаєте, що це були за вибухи?

— Хто їх знає? Вони ж там всі не сповна розуму.

— Вони підірвали б всю планету, якби могли.

— Нічого собі, гарна висадка.

— Ну, але ж ніхто не постраждав. А згадайте вибух близько п'ятнадцяти років тому. Пам'ятаєте?

— Я тоді ще тут не працював.

— Еге, куди там, тоді все закінчилось набагато гірше, ніж тепер. Двоє охоронців загинули і, мабуть, зо сто в'язнів.

— А для чого вони це зробили?

— Не знаю. Цим омегіанам просто подобається підривати геть усе.

— Так вони, може статися, і нас спробують підірвати.

— Просто з кораблем? Ну, ні. Таке в них не вийде.

— Ти впевнений? Ну, а я буду радий повернутися на контрольно-пропускний пункт.

— І не кажи. Добре буде хоч на трохи зійти нарешті з цього корабля.

— На пункті пропуску непогано, але я краще б повернувся на Землю.

— Не все так буває, як хочеться.

Останній із охоронців увійшов до кімнати і зачинив двері. Баррент чекав. Через деякий час він відчув, що корабель вібрує, готуючись до відльоту.

Баррент отримав цінну інформацію. Ймовірно, всі або більшість охоронців зійдуть на контрольнопропускному пункті. Отже, їх замінить інший загін охоронців? Мабуть що так. Пункт пропуску при-значений для виявлення на кораблі можливих в'язнів-втікачів. Радше за все, це має бути лише поверхневий огляд, оскільки жоден в'язень не втік з Омеги за всю її історію. Але все ж варто поміркувати, як не потрапити в халепу.

Ну, там буде видно. Наразі він відчув, що вібрація припинилась. Баррент зрозумів, що корабель відірвався від поверхні Омеги. Він був на борту, його не помітили, і корабель летів до Землі. Поки все йшло за планом.

* * *

Наступні кілька годин Баррент просидів у тій же комірчині. Він почувався дуже втомленим, у нього почали боліти суглоби. Повітря в тісному приміщенні мало огидний застояний запах. Баррент підійшов до вентиляційного отвору і приклав до нього долоню. Повітря не проходило. Він дістав із кишені портативний датчик. Вміст кисню швидко падав.

Баррент обережно відчинив двері комірчини і визирнув. Хоча він і був одягнений у точну копію обмундирування охорони, але все ж таки не міг з'явитись просто так серед людей, які добре знали один одного. Йому доводилось переховуватись. Але ж йому потрібне повітря.

У коридорі людей не було. Баррент пройшов повз кімнату охоронців, звідки долинали голоси. Зелена лампочка яскраво світилася над дверима. Він пішов далі, починаючи відчувати перші ознаки запаморочення. Його датчик показував, що вміст кисню в коридорі теж починає падати.

Група сподівалась, що вентиляційна система працює на всьому судні. Наразі Баррент зрозумів, що коли на борту лише охоронці й екіпаж, немає необхідності подавати повітря у всі приміщення корабля. Лише кімнати охорони й екіпажу, в яких знаходились люди, забезпечувались повітрям.

Задихаючись, Баррент поспішав напівтемними мовчазними коридорами. Повітря швидко ставало непридатним для дихання. Можливо, воно подається ще й в актову залу?

Двері були незамкнені, але зелена лампочка над ними не світилась. У Баррента боліла голова, ноги ніби перетворились на желе. Він спробував обдумати ситуацію.

Відсіки для екіпажу, здавалося, були найкращим варіантом. Персонал корабля може виявитись не озброєним. Навіть якби у них і була зброя, вони менш готові відбивати напад, ніж охоронці. Можливо, він зміг би захопити одного з офіцерів у заручники, а можливо, вдалось би захопити й увесь корабель.

Варто було спробувати. Це була слушна думка.

У кінці коридору Баррент підійшов до сходів. Він піднявся повз десяток безлюдних поверхів і нарешті помітив трафаретний напис на одній із стін «ВІДДІЛ КЕРУВАННЯ КОРАБЛЕМ» і стрілку, яка вказувала напрямок. Діставши із кишені пластиковий лазерний пістолет, Баррент, похитуючись, почимчикував коридором. Він починав втрачати свідомість. По краях поля зору напливали і зникали чорні плями, з'явились розпливчасті галюцинації, у нападі панічного жаху йому здавалось, що на нього падають стіни коридору. Він уже не йшов, а повз до дверей із табличкою «Пункт керування кораблем. Вхід лише для офіцерів екіпажу».

* * *

Барренту здалося, що коридор заповнює сірий туман. За мить туман ніби розсіявся, і він зрозумів, що йому відмовляє зір. Зібравшись з останніми силами, Бар-рент встав і повернув ручку дверей. Вони почали відчинятись. Він міцно вхопив пістолет і приготувався діяти відповідно до обставин.

Але, коли двері відчинилися, Баррент немов провалився у темряву. Йому здалося, що він бачить вражені обличчя, чує голос, який вигукує: «Обережно! Він озброєний!». Потім чорнота повністю його поглинула, і йому видалось, що він нескінченно довго падає уперед.

Розділ 22

До Баррента раптово повністю повернулась свідомість. Він підвівся, інстинктивно підхопивши зброю, і побачив, що потрапив до Пункту керування кораблем. Металеві двері були зачинені. Баррент дихав без жодних зусиль. Не видно було нікого з екіпажу. Вони, мабуть, пішли за охоронцями, сподіваючись, що він так і лежатиме непритомний.

Баррент поглянув на свою зброю. Він не розумів, чому екіпаж залишив його наодинці в Пункті керування, найважливішій частині корабля? І чому в нього не забрали пістолет?

Баррент намагався згадати обличчя людей, яких він бачив перед тим, як знепритомніти. Вони були якимось невиразними, розпливчастими, голоси, які він чув, були ніби несправжніми, як уві сні. Чи справді тут були люди?

Чим більше Баррент думав про це, тим більше упевнювався, що все це було витвором його згасаючої свідомості. Тут нікого не було. Він був один у мозковому центрі корабля.

Він підійшов до головної панелі керування. Вона була поділена на десять секцій. У кожній із них були розміщені ряди перемикачів, важелів, циферблатів, стрілки яких показували значення якихось незрозумілих вимірів.

Баррент повільно обходив приміщення, розглядаючи візерунки миготливих лампочок, які пульсували вздовж стін. Остання із секцій панелі, схоже, здійснювала загальний контроль. На табло були написи «Координація, Ручна/Автоматична». Слово «Автоматична» було висвітлене. Інші табло відображали режим роботи систем, які контролювали навігацію, попередження зіткнень, вхід у гіперпро-стір і вихід із нього, звичайний політ через простір і посадку. Усі системи працювали в автоматичному режимі. Поряд на екрані було відображено хід виконання програми польоту у часі. До контрольно-пропускного пункту наразі залишалось летіти 29 годин, 4 хвилини, 51 секунду. Час зупинки — три години. Час польоту від КПП до Землі — 480 годин.

Пункт керування сам по собі блимав і гудів, впевнений і самодостатній. У Баррента склалось відчуття, що присутність