Роберт Шеклі - Цивілізація статусу

Він перевірив повітроводи. Вони були виставлені на автоматичну подачу, яка регулювала надходження повітря в приміщення в залежності від присутності в ньому людей.

Але де був екіпаж? Баррент розумів, що керування зоряним кораблем значною мірою проходить в автоматичному запрограмованому режимі. Така величезна і складна структура повинна бути самодостатньою. Але ж створили і запрограмували її люди. Чому ніхто не слідкує за роботою систем корабля, щоб змінити програму в разі необхідності? Припустимо, охоронцям потрібно було б більше часу провести на Омезі? Або могла виникнути необхідність обминути пункт пропуску і повернутися безпосередньо на Землю? Чи вкрай потрібно було б змінити пункт призначення? Хто в такому випадку вносив зміни в програму, хто віддавав накази кораблю, хто, зрештою, керував всією операцією?

Оглянувши приміщення, Баррент знайшов контейнер із кисневими респіраторами. Він надів один із них і вийшов у коридор.

Пройшовши чималу відстань, Баррент натрапив на двері з табличкою «Каюта екіпажу». Всередині кімнати було чисто і порожньо. Ліжка стояли акуратними рядами без простирадл і ковдр. У шафах не було одягу, ніяких особистих речей. Далі він знайшов офіцерські каюти і каюту капітана. Ніде не було жодних ознак присутності людини.

Баррент повернувся до Пункту керування. Тепер він переконався, що на кораблі немає екіпажу. Мабуть, влада на Землі відчувала таку впевненість у дотриманні усталеного розкладу руху й надійності свого корабля, що вважала екіпаж зайвим. Можливо, так і є…

Але Барренту це здалося необачним. Якось воно дивно, що зоряному кораблю дозволяють функціонувати без нагляду людини.

Він вирішив над цим не замислюватись, поки у нього не буде більше фактів. Наразі йому потрібно подумати про власне виживання. У його кишенях були харчові концентрати, але він не зміг взяти з собою достатньо води. Чи є припаси на кораблі, якщо тут немає екіпажу? Йому доводилося також пам'ятати про загін охоронців унизу. І ще він мав обдумати план дій у пункті пропуску.

Однак Баррент виявив, що йому непотрібно використовувати власні запаси харчів. У їдальні екіпажу машина видавала їжу і напої, варто було лише натиснути кнопку. Він не знав, чи це натуральна, чи синтезована їжа. Вона добре смакувала і здавалася поживною, так що йому було байдуже.

Баррент захотів оглянути верхні поверхи корабля, однак заблукавши кілька разів, вирішив наразі не ризикувати. Більшість часу він проводив у Пункті керування.

Баррент знайшов вікно огляду. Відкривши жалюзі, можна було милуватись величним видовищем міріадів зірок, які сяяли у темряві. Безкінечність космосу не піддавалась уяві. Баррента охоплювало почуття гордості. Він теж належав до цього безмежного Всесвіту, як і ці невідомі йому зірки.

До пункту пропуску залишалось шість годин польоту. Баррент помітив, що активуються нові функції на панелях Пункту — мабуть вносяться зміни у керування судном і проходить підготовка до посадки. Ще через три з половиною години він зробив цікаве відкриття — знайшов центр системи зв'язку корабля. Увімкнувшись на прийом, Баррент міг підслуховувати розмови в кімнаті охоронців.

З них він не дізнався занадто багато корисного для себе. Або через обережність, або тому, що їх це не цікавило, охоронці не говорили про політику. Їхнє життя проходило головним чином на КПП, за винятком рейсів на тюремному кораблі. Деякі речі були незрозумілими для Баррента, але він продовжував слухати все, про що говорилось.

— Ти колись їздив у Флориду?

— Я не люблю купатись у морі.

— За рік до того, як мене призвали на службу, я завоював третій приз на ярмарку орхідей в Дейтоні.

— Я на пенсії куплю віллу в Антарктиді.

— Скільки тобі ще до неї?

— Вісімнадцять років.

— Ну, хтось повинен і цю роботу виконувати.

— Але чому саме я? І чому без відпусток на Землю?

— Ти ж переглядав ролики, сам знаєш, чому. Злочин — це хвороба. Цим можна заразитись.

— Ну то й що?

— Якщо ти працюєш поряд із злочинцями, ти ризикуєш заразитися. Ти можеш заразити когось на Землі.

— Це не чесно...

— Що поробиш. Вчені знають, що кажуть. Крім того, на контрольно-пропускному пункті не так вже й погано.

— Якщо тобі подобається все штучне... повітря, квіти, їжа...

— Ну, не завжди ж все буває, як ти хочеш. Твоя родина з тобою?

— Вони хочуть повернутися на Землю.

— Кажуть, що через п'ять років проживання на контрольно-пропускному пункті людина вже не може повернутись на Землю — не витримує гравітації.

— Я б витримав гравітацію. Будь-коли...

Із цих розмов Баррент дізнався, що похмурі охоронці чимось подібні до в'язнів на Омезі. Більшість із них, здається, не люблять свою роботу. Як і омегіани, вони понад усе мріяли про повернення на Землю.

Він прийняв цю інформацію до уваги про всяк випадок. Корабель досяг пункту пропуску, лампочки на гігантській панелі зблискували і пульсували, відображаючи остаточне налаштування для точного стикування.

Нарешті маневр був завершений і двигуни вимкнулися. Через систему зв'язку Баррент почув, як охоронці покидають свою кімнату. Він пройшов за ними ближче до виходу і почув, як останній із них, виходячи з корабля, сказав:

— Ось і загін перевірки йде. Що скажете, хлопці?

Йому ніхто не відповів. Охоронці пішли, коридорами лунали важкі кроки загону перевірки.

Здається, їх було чимало. Огляд вони розпочали з машинного відділення і рухались поступово вгору. Відчиняли всі двері на кораблі, обшукували кожну кімнату, кожну шафу.

Баррент, стискаючи пістолет спітнілою долонею, думав, де б йому заховатися. Найімовірніше вони збираються обшукувати весь корабель. У цьому разі найкраще було б якось обминути їх і сховатися у вже перевіреній частині корабля.

Баррент надягнув респіратор і вийшов у коридор.

Розділ 23

Минуло півгодини, а Баррент так і не вигадав способу оминути загін перевірки, який закінчив огляд нижніх рівнів і рухався в напрямку Пункту керування кораблем. Баррент чув, як загін проходить коридорами. Він йшов кроків на сто попереду, намагаючись знайти якусь схованку.

У кінці коридору мали бути сходи. Баррент хотів спуститись ними на нижчий поверх в уже перевірену частину корабля. Він лише сподівався, що сходи знаходяться саме там, оскільки й досі мав лише приблизне уявлення про розташування приміщень корабля. Якщо він помилився, то потрапить у пастку.

Дійшовши до кінця коридору, Баррент дійсно виявив там сходи. Кроки позаду лунали все ближче. Він спускався вниз, озираючись через плече.

І раптом вдарився головою в чиїсь широкі груди.

Баррент відскочив назад, наставивши на кремезну фігуру пластиковий пістолет. Але встиг