Лі Бардуго - Королівство шахраїв

не волала всередині. «Я не хотіла його вбивати». Це не мало значення. Просто зараз не могло мати значення. Вартові лежали на землі, а план уже почав утілюватися.

— Ходімо, — запропонувала Ніна. — Визволімо нашу дівчинку.

7. Інеж

неж провела в темряві безсонну ніч. Коли в животі забурчало, дівчина вирішила, що вже настав ранок, але ніхто не з’явився, щоб зняти пов’язку або запропонувати тацю з їжею. Схоже, Ван Ек більше не відчуває потреби няньчитися з нею. Він достатньо чітко побачив її страх. Тепер це, а не сулійські Баянові очі та спроби виявити доброту, стане його важелем.

Коли пропасниця минулася, Інеж уперто кинулася до вентиляційної решітки й виявила, що її міцно прикрутили. Це сталося, поки вона була в театрі. Мара не здивувалася. Вона підозрювала, що Ван Ек залишив отвір незачиненим, щоб дати надію, а потім висмикнути її з рук.

Урешті-решт свідомість почала прояснятися, і, лежачи мовчки, Інеж вигадала план. Вона заговорить. Існувало чимало явок і схованок, від користування якими Покидьки відмовилися, оскільки ті були скомпрометовані чи просто перестали бути зручними. Вона розпочне з них. А ще існували безпечні місця, які, швидше за все, належали іншим бандам з Бочки. Інеж знала про переобладнаний транспортний контейнер у Третій Гавані, що ним час від часу користувалися Ліддії. Голені Дурники полюбляли осідати в сумнівному готелі всього за кілька вулиць від Рейки. За його вицвілий малиновий колір і білу покрівлю, що нагадувала цукрову глазур, будинок називали «Пиріг з варенням». Ван Екові знадобиться мало не ціла ніч, щоб обшукати всі кімнати. Вона відверне їхню увагу. Змусить Ван Ека і його посіпак бігати цілим Кеттердамом у пошуках Каза. Інеж ніколи не мала особливого акторського таланту, проте у «Звіринці» її змушували розповідати свою частину брехні, до того ж вона провела достатньо часу поруч із Ніною і навчилася кількох штучок.

Коли Баян урешті прийшов, щоб зняти пов’язку, його супроводжували шестеро озброєних вартових. Інеж не була певна, скільки минуло часу, але припускала, що цілий день. Баян мав хворобливий вигляд і намагався не ззиратися з нею поглядом. Мара сподівалася, що він не спав цілісіньку ніч через її слова, які тиснули йому на груди. Він перерізав мотузки в неї на щиколотках, але одразу замінив їх кайданками, які гучно брязкали, коли вартові повели Інеж коридором.

Цього разу вони привели її до театру через затильні двері, минули пласкі декорації та закинутий реквізит, що припадав пилом, і дісталися сцени. Поїдену міллю зелену завісу опустили, тож тепер не видно було ані печери зі стільцями, ані балконів. Ізольовані від решти театру та зігріті теплом сценічних вогнів декорації дарували дивне інтимне відчуття. Вони менше скидалися на сцену, ніж на операційну справжнього хірурга. Погляд Інеж ковзнув понівеченим кутиком стола, де вона лежала минулої ночі, і рвучко метнувся геть.

Ван Ек чекав разом із бритвоносим вартовим. Інеж мовчки заприсяглася: навіть якщо її план не вдасться, навіть якщо він розтрощить її ноги в місиво, навіть якщо вона більше ніколи не ходитиме, вона знайде спосіб віддячити йому тим самим. Інеж не знала, як саме, але вона щось придумає. Вона пережила занадто багато, щоб дозволити Ван Екові знищити себе.

— Ви налякані, пані Ґхафа? — поцікавився він.

— Так.

— Яка відвертість! То ви готові розповісти мені те, що вам відомо?

Інеж глибоко вдихнула й схилила голову, сподіваючись, що це буде переконливим виявом неохоти.

— Так, — прошепотіла вона.

— Говоріть.

— Як я знатиму, що ви не нашкодите мені, навіть здобувши інформацію? — обережно запитала вона.

— Якщо інформація виявиться корисною, вам не доведеться мене боятися, пані Ґхафа. Я не тварина. Я користуюся найзвичнішими для вас методами: погрозами, насиллям. Бочка навчила вас очікувати на таке ставлення. — Він звучав, як Цьоця Гелін: «Чому ти змушуєш мене це робити? Ти сама заслужила на ці покарання, дівчинко».

— Отже, ви даєте мені обіцянку? — поцікавилася вона. Це було сміховинно. Ван Ек достатньо чітко дав зрозуміти, чого вартує його слово, коли порушив домовленість на Велльґелуці та намагався вбити їх усіх.

Утім він урочисто кивнув.

— Даю, — озвався. — Угода є згода.

— І Каз ніколи не дізнається...

— Звісно, звісно, — нетерпляче погодився крамар.

Інеж відкашлялася.

— «Синій Рай» — клуб неподалік від Рейки. Раніше Каз користувався кімнатами нагорі, щоб зберігати поцуплений крам. — Це була щира правда. А кімнати мають і досі бути порожніми. Каз припинив користуватися ними, коли дізнався, що один із шинкарів заборгував Десятицентовим Левам. Він не хотів, щоб хтось звітував, коли він приходив чи йшов геть.

— Дуже добре. Що ще?

Інеж покусала нижню губу.

— Помешкання на Кольстраат. Не пам’ятаю номер. Із нього розгортається краєвид на чорні виходи якогось із барлогів Східної Клепки. Раніше ми користувалися ним для спостережень.

— Справді? Будь ласка, кажіть далі.

— Ще є транспортний контейнер...

— Знаєте що, пані Ґхафа? — Ван Ек ступив крок до неї. На обличчі не було й сліду гніву. Крамар мав мало не радісний вигляд. — Не думаю, що ці місця — справжні золоті жили.

— Я б не...

— Я гадаю, ви вирішили відправити мене в погоню за власним хвостом, поки чекатимете на порятунок чи вигадуватимете ще якісь негожі спроби втечі. Але, пані Ґхафа, вам не потрібно чекати. Пан Бреккер збирається врятувати вас просто цієї миті. — Він кивнув одному з вартових. — Підійми завісу.

Інеж почула, як зарипіли мотузки й повільно піднялися пошарпані завіси. Театр був переповнений вартовими, що юрмилися в проходах, їх було щонайменше тридцять, а може, навіть більше, усі важко озброєні гвинтівками і кийками — приголомшлива демонстрація сили. «Ні», — подумала Інеж, коли Ван Екові слова дійшли до її свідомості.

— Це правда, пані Ґхафа, — вів далі Ван Ек. — Ваш герой уже йде. Пан Бреккер полюбляє вважати себе найрозумнішою людиною в Кеттердамі, тож, гадаю, я догоджу йому й дозволю перехитрити самого себе. Я усвідомлюю, що, замість того щоб ховати вас, повинен просто дозволити вас знайти.

Інеж насупилася. Це неможливо. Невже цей крамар насправді ошукав Каза? Невже він використав її для цього?

— Я щодня відправляв Баяна до «Ейл Комеді» та назад. Подумав, що сулійський хлопець викличе найбільше підозр, та й будь-який транспорт до ймовірно безлюдного острова