Іван Семесюк - Фаршрутка

Павіан озирнувся, помітив радянський настінний годинник, і серце його на мить зупинилося. 23:25. За п’ять хвилин з Американського континенту стартує Аляска, а Нахуй досі не розкочегарився!

Томас панічно набрав повні легені сируватого хатнього повітря і щосили дмухнув в пічку. Хмиз ще сильніше задимівся, з’явилися перші іскри і нарешті маленький вогняний язичок.

— А!!! Забувся відкрити каглу! — Томас кинувся до кагли, смикнув її на себе, і повітряна тяга миттєво роздмухала багаття. Перший димок закрутило у комин, Томас ще кілька разів дмухнув на дрова, і справу було зроблено. Що далі? Що робити далі? Він не знав. Вогонь горить, а нічого не відбувається, між тим як там, на дворі, його героїчні друзі б’ються зі Скоморохамі і Долгорукім Гагаріним.

І тут пролунав знайомий голос. Це була голова Корчинського.

— Мавпо, ти тут? Ти мене чуєш? Де ти?

— Я тут! Кажи!

— Вийми мене з рушника. Настав останній час, насувається справжній момент істини. Можливо, саме для цього ми з тобою з’явилися на світ! Ніч або День — зараз це залежить від нас, а насамперед від тебе, павіане!

Томас відчув, що має виконати прохання голови і виконав його. Він поставив голову Корчинського на стіл, прямо подивився їй в очі і спитав:

— Що мені робити?

— Слухай мене, павіане! Оно під столом мішок, бачиш? Це мішок з буряками. Підхопи його в одну руку, правицею ж візьми мене і здійми над головою. Прочини двері і сміливо виходь з хати, там ти і взнаєш, що з усім цим робити. Нахуй тобі підкаже. Не барись, нехай тебе скерує природний інстинкт! Просто будь собою, стань істинною мавпою як вона є і відкинь усе тимчасове. Цирк, тамбур, фаршрутка, крадені документи — відкинь все це Нахуй!!! І бий москалів!!! Дазайн!!!

Томас Якович на коротку мить замислився, але одразу відкинув сумніви. Треба — то треба! Його очі зблиснули войовничим блиском, хвіст хижо смикнувся, клацнули ікла.

— Дазайн!!! — пролунав на всю хату бойовий клич німецької філософії. Безіменний мавпун схопив мішок, здійняв голову Корчинського догори, немов прапор, враз підскочив до дверей, вибив їх з ноги і вистрибнув у вир битви. — Дазайн!!!

Перед павіаном постала драматична картина. Увесь двір був усипаний фрагментами мотоблоків Таваріщ-2. На одній з таких металобрухтових куп височів Гегемонт Бурштин-Поганяйло і бився одразу з трьома Таваріщамі, відбиваючи дрібні матюки сокирою і рубаючи наліво-направо страшні уркаганські прокльони мечем. Кнехти з Юхименком засіли у квітнику де й досі лежав пришиблений першим закляттям Вакарчук, і вели прицільний вогонь по зграї мотоблоків, що гуділи в небі, як комарі. Час від часу до стріхи долітали кулеметні черги.

Вішну і Арлекін Петрович раз у раз запускали прокляття гробків у Скоморохів, через що ті спалахували, немов елеватори, прямо посеред поля. Їх були сотні, і усі вони, наче зомбі, перли на Нахуй. Відчувалося, що вони вирішили взяти кількістю й, очевидно, мали на це усі шанси.

Пастор самозречено, немов святий Франциск, молився, здійнявши руки до неба, а з нього просто в Долгорукого Гагаріна невпино била могутня блискавка з інтервалом не більше секунди. Через це навколо стояв страшний крупнокаліберний гуркіт, як від артилерійської канонади.

Вьольва Євдокимівна в одній руці тримала дробовик Остапа Вішну, а в іншій ціпок, котрим, немов чаклунською палицею, раз по разу відправляла яскраві аграрні закляття у бік Долгорукого Гагаріна.

— Fuck up, йобаний кацап! Бабах-х-х!!! Сапай-підгортай! Бабах-х-х!!! Бараболя — наша доля! Бабах-х-х!!! — але той велично стояв посеред чорної вигорілої плями, огорнутий триколорним московитським полум’ям, зловтішався і демонічно реготав над героїчними спробами товариства.

— А-ха-ха-ха-х! Суки, съебались по мастям, по областям! Вперед, Россия! Ебитесь проебом, биндеры!

Скоморохі все напирали і невідворотно наближалися до Нахуя. Незчисленні зграї мотоблоків кружляли над полем битви, а набої, між тим, кінчалися. Юхименко вже не стріляв, а лише виспівував з квітника:

— За Україну, за її волю! Таваріщі! Позакривали пиздаки!

Все це побачив павіан в мить, коли пружиною вискочив з хати на двір, і одразу перестрівся поглядами з Вьольвою Євдокимівною.

Та підмигнула, кивнула у бік Долгорукого Гагаріна і мавпун по губах прочитав її епохальний наказ:

— Просто убий його! Ти знаєш, що робити, мавпо! Вперед!

Від побаченого і усвідомленого мавпуна враз охопив бойовий екстаз, немов могутнього ватажка павіанової зграї, котрий саме вийшов у савану на двобій зі знахабнілим конкурентом.

— Дазайн-н-н!!! — несподівано високо заверещала голова Корчинського в його руці і блиснула натхненними очима:

— Браття і сестри!!! Попереду вічність!!! Все йде Нахуй!!! — і в цю саму мить павіан, наче олімпійський герой, технічно жбурнув її прямо в осатанілого від безкарності Гагаріна. Того ледь не розірвало від пихатого реготу, вбивчі кацапські закляття летіли врізнобіч, але голова Корчинського з войовничим співом вже летіла прямо на нього.

Арії-аграрії, слухайте мене!

О, землі родючої капище святе!

Дороге моє, смт моє!

О, вітчизни Боги безсмертні

Вже ведуть мене, й повороту нема!

Подивіться на мене, старійшини Фів,

На найстаршу із славного роду голів,

Що терпіти повинна московських блядєй

Лиш за те, що я гідне пошани шаную?

Дазайн!!!

Немов ядро з античної катапульти, вона прорізала вусами гаряче повітря навколо Гагаріна і зробила те, на що була здатна найкраще, — вчепилася іклами в кацапський їбальник.

— А-а-а-а-а-а!!! Скоморохи!!! Алеша-а-а!!! Все ко мне!!! Хахлы вконец ахуели!!! — жахливо заголосив від несподіванки та страшного болю Долгорукій Гагарін і вперше похитнувся.

В цю ж таки мить по ньому знову лупанула молитовна молнія Кривавого Пастора, Гагарін захилитався, і за секунду павіан обрушив на нього наймогутнішу аграрну зброю усіх часів і народів — переїбав його мішком буряків по спині.

Мішок, чи то через магічні властивості Нахуя, чи то через павіанову лють, враз проломив культурологічний захист Гагаріна і страшно впиздячився тому прямо між лопаток. Хруснув становий хребет, Гагарін раптом просів, покосився, тужливо гигикнув, обм’як і тяжко обвалився посеред двору, як стара штукатурка.

— Ветер туман порвал! Солнце сквозь щели туч! Здравствуй, мой Магадан! Здравствуй, весенний луч! — останнє уркаганське закляття здійнялося над Долгорукім Гагаріним і розчинилося у повітрі, наче й не було.

У бік квітника покотилася непритомна голова Корчинського, на місці, де щойно лютував метафізичний московит, парувала велика купа гною і увінчував її мішок буряків. Ні люди, ні боги,