Артур Чарльз Кларк - 3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк

— Не турбуйся — настав час трохи всіх тут оживити. Але про цей задум знаємо тільки ти і я. Намагайся не казати нічого екіпажеві — я хочу, щоб у них була змога правдоподібно заперечувати свою причетність.

— Дякую, Діме, я дуже ціную те, що ти робиш. Сподіваюся, що тобі не доведеться шкодувати, що ти затягнув мене на борт «Голіафа» там, за Нептуном.

Пулові виявилося важко поводитися так, щоб не викликати підозр у своїх нових товаришів на кораб­лі, які готували «Фалкон» для короткого й рутин­ного, як вони думали, польоту. Тільки Пул та Чендлер знали, що він може виявитися ані коротким, ані рутинним.

Однак Пул летів не в повну невідомість, як вони з Дейвом Боуменом тисячу років тому. У пам’яті човника зберігалися карти Європи високої роздільності, на яких були зображені деталі розміром до кількох метрів завширшки. Він точно знав, куди хотів полетіти. Залишалося побачити, чи дозволять йому порушити віковий карантин.

Розділ 24. Втеча

— Ручне керування, будь ласка.

— Ти впевнений, Френку?

— Впевнений, «Фалконе»… Дякую.

Хоч це й здавалося нелогічним, більша частина людства не знаходила в собі бажання бути неввіч­ливими зі своїми штучними дітьми, хоч би якими однодумними вони були. На тему етикету стосунків між людиною і машиною були написані цілі томи психології, а також популярні інструкції (серед них най­популярніші «Як не образити почуттів вашого ком­п’ю­тера» та «Інтелект штучний — роздратування справжнє»). Дуже давно вирішено, що грубість до робота, хоч би якою малозначущою вона здавалася, не можна заохочувати, бо вона надто легко може пере­кинутися й на стосунки між людьми.

«Фалкон» уже був на орбіті, як і обіцяв план його польоту, на безпечній висоті, дві тисячі кілометрів, над Європою. Велетенський півмісяць супутника ­домінував у небі попереду, і навіть не осяяна Люцифером область була так яскраво підсвічена наба­гато дальшим Сонцем, що можна було роздивитися кожну деталь. Пулові не потрібна була оптична допомога, щоб побачити місце його призначення на досі обледенілому березі Галілейського моря, недалеко від скелета першого космічного корабля, що зробив посадку на цьому супутнику. Хоч європіанці вже давно зняли всі його металеві частини, лихої долі китайський корабель і досі служив пам’ятником своє­му екіпажеві; було доречно, що єдине «місто» — хоч і чужинське — на цьому небесному тілі було назване «Цяньвілл».

Пул вирішив знизитися над морем, а тоді дуже повільно летіти в бік Цяньвілла, сподіваючись, що такий підхід матиме вигляд дружнього або принаймні неагресивного. Хоч він і зізнавався сам собі, що такі міркування були дуже наївні, але не міг придумати кращої альтернативи.

А тоді зненацька, щойно він опустився нижче від тисячокілометрового рівня, його думки урвали — і не так, як він сподівався, але так, як він розраховував.

— Ганімед-Контроль викликає «Фалкон». Ви відхилися від вашого плану польоту. Будь ласка, негайно повідомте, що відбувається.

Такий настирний запит було важко ігнорувати, але за цих обставин це видавалося найкращим варіантом.

Рівно через тридцять секунд, на сто кілометрів ближче до Європи, Ганімед повторив своє повідомлення. Пул знову проігнорував його — але «Фалкон» ні.

— Ти точно впевнений, що хочеш це зробити, Френку? — спитав човник. Хоч Пул чудово знав, що то йому ввижалося, але він міг заприсягтися, що почув у тому голосі нотку тривоги.

— Абсолютно впевнений, «Фалконе». Я точно знаю, що роблю.

Безперечно, це було не так, і тепер уже будь-якої миті могла виникнути потреба в подальшій брехні перед витонченішою публікою.

Коло краю пульта керування почав блимати рідковживаний індикатор. Пул задоволено всміхнувся: все йшло за планом.

— Це Ганімед-Контроль! Ви приймаєте мої повідом­лення, «Фалконе»? Ви летите на ручному режимі, тож я не можу вам допомогти. Що відбувається? Ви знижуєтеся до Європи. Будь ласка, негайно підтвердьте отримання виклику.

Пул відчув помірні кольки совісті. Йому здалося, що він упізнав голос диспетчерки й був майже певен, що то одна чарівна пані, яку він зустрів на прийнятті в мера, влаштованому скоро після його прибуття до Анубіса. Її голос звучав по-справжньому стурбовано.

Раптом він зрозумів, як позбавити її тривоги, а також спробувати дещо таке, що він раніше відкидав як абсурдне. Врешті-решт можна спробувати: принаймні точно не зашкодить, а може, навіть і спрацювати.

— Це Френк Пул на борту «Фалкона». Зі мною все чудово, але щось ніби перехопило керування й веде човника вниз, до Європи. Сподіваюся, ви приймаєте мене — я продовжуватиму доповідати скільки зможу.

Ну, він не дуже й збрехав стривоженій диспетчерці, і одного дня сподівався, що зможе зустрітися з нею з чистою совістю.

Він продовжив говорити, намагаючись здатися абсолютно щирим, а не так, ніби він танцює на межі правди.

— Це Френк Пул на борту човника «Фалкон», знижуюся до Європи. Здогадуюся, що зовнішня сила захопила керування моїм кораблем і збирається безпечно його посадити.

— Дейве, це Френк, твій товариш у команді. Це ти та сила, що керує моїм кораблем? Я маю причини вважати, що ти на Європі. Якщо так, з нетерпінням чекаю зустрічі з тобою — хоч би де і ким ти був.

Він і на мить не припускав, що отримає будь-яку відповідь. Навіть Ганімед-Контроль ніби замовк від шоку.

Але певним чином він таки отримав відповідь. «Фалкону» й досі дозволялося знижуватися до Галілейсь­кого моря.

Європа була за п’ятдесять кілометрів унизу. Пул простим оком бачив чорний брус, де ніс варту най­величніший Моноліт — якщо він справді це робив — на околиці Цяньвілла.

Жодній людині не дозволялося так наблизитися до нього цілу тисячу років.

Розділ 25. Вогонь на глибині

Багато мільйонів років це був океанський світ, а його приховані води захищала від космічного вакууму кора з криги. У більшості регіонів ця крига була кілометри завтовшки, але були в ній і лінії слабкості, де вона ламалася й розривалася. Тоді між двома непримиренно ворожими стихіями, що не входили в прямий контакт на жодній іншій планеті чи супутнику в Сонячній системі, розгорталася коротка битва. Війна між Морем і Космосом завжди закінчувалася однаковим патом — оголена вода одночасно кипіла й замерзала, відбудовуючи крижану броню.

Моря Європи вже давно промерзли б до самого дна, якби не вплив близького Юпітера. Його гравітація постійно ворушила суміш в ядрі маленького супутника, і сили, що викликали в Іо конвульсії, працювали й тут, хоч і не так люто. Скрізь на глибині були докази боротьби планети та її супутника — в невпинному ревінні й громі підводних землетрусів, вереску газів, що вириваються з дна, інфразвукових пружних хвилях від лавин, що пролітали глибинними рівнинами. Проти бурхливого океану, що вкривав Європу, навіть гамірні моря Землі видаються сонними.

У глибинній пустелі тут і там траплялися розкидані оази, що здивували б і потішили земного біолога. Вони простягалися на кілька кілометрів навколо переплутаної маси труб і димоходів, утворених осадами з мінералізованої води, що йшла з дна. Вони часто утворювали природні пародії на готичні замки, з яких у повільному ритмі пульсу бив чорний окріп, що його ніби викидало ударами якогось могутнього серця. І подібно