Артур Чарльз Кларк - 3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк

було — й доповідати на Юпітер — очевидне місце для центру керування такою місією в Сонячній системі. Саме тому на нас там чекав інший Моноліт — Старший брат. Чекав чотири мільйони років, аж поки не прибули ми на «Діскавері». Поки що згоден?

— Так. Я завжди думав, що це найвірогідніша теорія.

— Тоді переходимо до спекулятивніших. Боумена, вочевидь, поглинув Старший брат, але щось від його особистості нібито збереглося. Через двадцять років після його зустрічі з Гейвудом Флойдом під час другої експедиції до Юпітера в них був інший контакт на борту «Юніверсу», у складі команди якого Флойд мав рандеву з кометою Галлея в 2061 році. Принаймні так той каже у своїх мемуарах — хоч йому вже було добре за сотню, коли він їх диктував.

— Міг вистарити розум.

— Але сучасники так не вважають! Крім того, — мабуть, це ще важливіше, — його онук Кріс мав схожі дивні пригоди, коли «Ґалексі» вимушено сів на Євро­пу. І, звісно, саме там наш Моноліт — або інший Моноліт — і стоїть тепер! Оточений європіанцями…

— Я починаю розуміти, до чого хилить доктор Тед. Тут з’явилися ми — увесь цикл почався знову. Європцям стелять дорогу до зірок.

— Саме так, усе збігається. Запалили Юпітер, щоб дати їм сонце й розтопити замерзлий супутник. Наказали нам не наближатися — імовірно, щоб не втрутилися в їхній розвиток…

— Де я чув таку думку раніше? Аякже, Френку, їй уже тисяча років — вона з твоїх часів! «Верховна директива»! Ми ще й досі немало регочемо над тими старими серіями «Стар Трека».

— Я тобі не розповідав, що зустрічав декого з акторів? Ото б вони здивувалися, якби побачили мене тепер… І я завжди мав дві думки про ту політику невтручання. Моноліт в Африці, безперечно, порушив її з нами. Можна обґрунтувати, що це мало катастрофічні наслідки…

— Тож наступного разу пощастить більше — на Європі!

Пул засміявся без особливої радості.

— Хан використав ці самі слова.

— І що, на його думку, з цим можна зробити? І найперше — як ми вписуємося в цю картину?

— Спочатку треба дізнатися, що насправді коїться на Європі… і чому. Просто споглядати з космосу не досить.

— А що ми ще можемо? Усі зонди, які запускали ганімедяни, були підірвані за мить до посадки.

— А після місії з порятунку «Ґалексі» кораблі з екіпажем на борту відхиляло якесь силове поле, що ніхто не може зрозуміти. Це дуже цікаво і доводить, що, хай там що на тому супутникові є, воно захищається, але злості не має. І — це важливий пункт — воно, певно, має змогу просканувати те, що наближається, бо розрізняє роботів і людей.

— А мені іноді не вдається. Кажи далі.

— Ну, Тед думає, що є одна людина, яка може дістатися поверхні Європи — бо в нього там старий друг, і він може мати якийсь вплив на «певні сили».

Капітан Дімітрі Чендлер видав довгий негучний свист.

— І ти готовий так ризикнути?

— Так, що мені втрачати?

— Один цінний корабель-човник, якщо я правильно зрозумів, що в тебе на думці. Ось чому ти вчився літати на «Фалконі»?

— Ну, коли ти вже спитав… Це спадало мені на думку.

— Я ще подумаю — визнаю, що заінтригований, але є купа проблем.

— Знаючи тебе, я впевнений, що вони недовго стоя­тимуть на дорозі — щойно ти вирішиш мені допомогти.

Розділ 22. Авантюра

МІС ПРІНҐЛ — СПИСОК ПРІОРИТЕТНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ З ЗЕМЛІ

ЗАПИС

Люба Індро, я не хочу розігрувати драму, але це може стати моїм останнім повідомленням з Ганімеда. На той час, як ти його отримаєш, я вже прямуватиму до Європи.

Хоч це й раптове рішення, — і я здивований більше за всіх, — але я ретельно все обдумав. Ти правильно вгадала, що за це найбільше відповідальний Тед Хан… тож нехай він усе й пояснить, якщо я не повернуся. Будь ласка, не зрозумій мене неправильно — я жодним чином не вважаю це самогубною місією! Але я на дев’яносто дев’ять відсотків переконаний Тедовими аргументами, і він так розпалив мою цікавість, що я ніколи не пробачу собі, якщо відмовлюся від нагоди, що трапляється раз у житті. Можливо, краще сказати — раз у два життя…

Я лечу на «Голіафовому» одномісному човнику «Фалкон» — як би я хотів показати його своїм старим колегам з Космічного управління! Судячи з попередніх записів, мене відвернуть від Європи раніше, ніж я встигну сісти. Навіть це чогось мене навчить…

А коли щось — імовірно, місцевий Моноліт, Велика стіна — вирішить вчинити зі мною так само, як з робозондами, які він підривав у минулому, я не встигну й кліпнути. Цей ризик я готовий прийняти.

Дякую тобі за все, переказуй найкращі побажання Джо. Цілую з Ганімеда — і скоро, як я сподіваюся, — з Європи.

ЗБЕРЕГТИ

ПЕРЕСЛАТИ

Частина IV. Сірчане королівство

Розділ 23. «Фалкон»

— Європа зараз десь за чотириста тисяч кілометрів від Ганімеда, — повідомив Пула капітан Чендлер. — Якщо наддаси газу — дякую, що навчив мене цієї фрази! — «Фалкон» домчить тебе туди за годину. Але я б не радив такого: наш таємничий друг може сполошитися, якщо підходити до нього так швидко.

— Згода, і мені треба буде подумати. Я хочу летіти принаймні кілька годин. І я й досі сподіваюся… — Голос Пула затих.

— На що?

— На те, що зможу встановити якийсь контакт із Дейвом, чи що він тепер є, ще до того, як спробую сісти.

— Так, воно геть неввічливо заскакувати без запрошення — навіть коли це знайомі люди, а тим паче якщо абсолютно незнайомі створіння, як європці. Мабуть, тобі слід повезти їм якихось подарунків — що там брали з собою прадавні дослідники? Здається, найбільший успіх мали дзеркальця й намисто.

Жартівливий тон Чендлера не приховував його справжнього занепокоєння — і за Пула, і за цінний транспортний засіб, що він запропонував позичити — і за який кінцеву відповідальність ніс саме командир «Голіафа».

— Я ще й досі намагаюся вирішити, як до цього підійти. Якщо ти повернешся героєм, я купатимусь у фонових променях твоєї слави. А якщо ти згубиш «Фалкона» й себе самого, що я скажу? Що ти викрав човника, коли я відвернувся? Боюся, що ніхто не купиться. Керування рухом кораблів на Ганімеді дуже ефективне — їм доводиться! Якби ти втік без попереднього погодження, вони б тебе повернули за мікросекунду — ну, за мілісекунду. Тобі ніяк не полетіти, якщо завчасно не подати план польоту.

— Тож я пропоную так і зробити, якщо не придумаю чогось кращого.

— Ти візьмеш «Фалкон» на останній кваліфікаційний іспит — усі знають, що ти вже літав сам. Полетиш на орбіту Європи заввишки дві тисячі кілометрів — у цьому нема нічого незвичного, таке постійно роб­лять, і місцевий регулятор нібито не заперечує.

— Розрахунковий час польоту — п’ять годин плюс-мінус десять хвилин. Якщо ти раптом передумаєш повертатися додому, то ніхто не зможе з цим нічого вдіяти — принаймні ніхто на Ганімеді. Звісно, я видам якісь обурені звуки й скажу, як сильно мене приголомшили ці грубі навігаційні помилки і так далі, і так далі. Залежно від того, що краще виглядатиме в подальшому розслідуванні.

— А до цього дійде? Я не