Дідьє ван Ковелер - Жуль, Дідьє ван Ковелер

цинічно і великодушно, спритно й звабливо. Фред мала рацію: не варто мінятися ролями. Вона заслужила на краще. Я — гарненька, як і безліч інших дівчат, от і все. Позбувшись ґанджу, я позбулась і своєї родзинки — це було правдою. Їй може дуже сильно боліти — але сваритися вона зі мною не буде. Бо це ні до чого. Бо в мене немає его, бо насправді я не талановита, бо не маю інших прагнень, окрім свободи, щастя і щирих почуттів. Тож я швидко розчарую Фред — і вона першою вирішить покинути мене. Її пиху не буде ушкоджено. Образ хижачки не постраждає після цих стосунків (як же я ненавиджу це слово!).

Я зняла зі скибочки хліба скоринку, наробила кульок — а Фред нервувала через затримку вина. У мені боролися вдячність з невдячністю. Я була зобов’язана Фред стабільністю — та водночас прагнула свободи. Ні, вона не була шумовинням. Радше якорем.

Я знову сплела свої пальці з її пальцями.

— Фред, я з тобою. Як завше.

— Овва! То нічого не змінилося? — саркастично відреагувала вона.

— Усе змінилося — окрім тебе.

— Це визнання переваги чи докір?

— Дай мені час впоратися з тим, що на мене несподівано впало — ось і все, про що я прошу.

Раптом за спиною тявкнув пес. Відколи ми сюди прибули, я підскакувала від кожного гавкоту. Я вирішила не обертатися — заради Фред. І стривожилася лише через її скам’яніле обличчя. Виделка з равликом застигла над тарілкою. І тоді я почула голос. Голос за своєю спиною.

— Даруйте...

Я заплющила очі. Заклякнула, переповнена почуттями. Хотіла ще на мить зберегти образ, який безжально постав у моїй уяві. Нісенітна вигадка, що насправді могла бути хіба марним сподіванням, голосовою подібністю, впливом останнього яскравого спогаду про моє попереднє життя...

Аж тут на моє коліно лягла лапа. І морда притулилася до мого стегна.

Він не міг стриматись, аби не виявити своєї радості. Потім відступив, опустивши морду. Боявся, що вона нагримає. Або вихлюпне на нього злобу. Я ж бачив тільки одне: руку Аліси, яку тримала в своїх руках інша жінка. Я миттю збагнув слова доктора Османа про «іншого чоловіка», якого в її житті не було. Дурнуватий пес зламав мені життя заради обіймів лесбійки...

— Ви знайомі? — запитала Алісу та, інша.

І подивилася на мене, достоту мартин із 22-го номеру. Ця пані мала вирячені очі, запалі щоки, тверде підборіддя, пергідролеве біле волосся і светр бузкового кольору. Щось середнє між Франсуазою Саган і Мішелем Польнареффом[29].

— О так, ми знайомі... — пробурмотіла Аліса, усміхнувшись так, ніби давно звикла до мого обличчя. — Це той самий месьє Макарон.

І кинулася мені в обійми, засипавши запитаннями:

— Але як таке може бути?! Як ви опинилися тут, як ви мене знайшли?! За номером картки?

Відчуваючи, як її тіло тулилося до мого, я з гіркою іронією перетравлював химерну суміш бажань, пристрасті і ще бозна-чого. Жуль став на задні лапи, поставивши по одній з передніх на кожного з нас — він або тішився, що таки виконав свою місію, або ж боявся, що не матиме місця у цьому новому союзі. Аліса різко відступила, аби роздивитись мене — і пес мало не впав. Її погляд був убивчим. Відколи ми зустрілись уперше, — оскільки темні скельця окулярів затуляли очі — я уявляв їх у різних кольорах. Сірі, блакитні, зелені, фіалкові... І навіть не думав про солом’яно-жовтий колір.

— Що сталося? — Алісу тривожила моя мовчанка. — Чому ви разом? Щось трапилося з його... його власником?! Він урятувався, а ви його...? Тільки не кажіть, що вкрали його! Та сідайте ж... Знайомтеся: це моя подруга Фред. То ви щось нам розповісте?

Від неї йшов гострий дух паніки й запалу. Радісний переляк. Я бачив щире дівча з тілом богині — і від почуттів мені стиснулось горло. Пес занепокоєно переводив погляд з неї на мене. Він затуляв прохід — і офіціанти спотикались об нього й робили нам зауваження.

— Та скажіть хоч що-небудь! — скрикнула подруга Аліси.

І я сказав, що маю забрати авто і мене чекали на вечерю — і передав Алісі конверт, який мав залишити в скриньці з ключем від номера 22 (але Ліппен переконала мене так не чинити). Я ледве знайшов сили пояснити, що всередині вона знайде розповідь про мої пригоди, але принаймні для неї і Жуля все добре закінчилося. Я побажав їм смачного і розвернувся, щоби піти.

Коли я вже дійшов до виходу з ресторану, Жуль наздогнав мене, перевернувши тацю з морепродуктами, і ліг упоперек дверей.

— Жулю, будь ласка, йди геть...

Він жалісно тявкнув, намагаючись переконати мене. Ніби, якщо не довірюсь йому, то пропаду. Певно, так само він не раз чинив і з Алісою. Мені досі соромно за те, як я відреагував, утім, я й досі вважаю це одним із найсміливіших вчинків у своєму житті. Там, де його вгріли нагаєм, я злегка, знехотя, принижено посунув пса ногою. Ніби казав: посунься, ти заважаєш. Жуль підскочив, зирнув на мене востаннє — цим поглядом можна було розтопити кригу. І повернувся до столика своїх власниць.

Тож я — котрий ніколи не був здатний на самостійний вибір — щойно допоміг псові визначитись.

Першою реакцією Фред було зупинити його. Проте я її втримала. Я сіла й відкрила обійми для Жуля — він повільно чапав до нашого столику. Але пес не кинувся до мене, а покірно ліг під стілець. Так, ніби я була лише місцем для сховку. Месьє Макарон також покинув його — і Жуль повернувся до мене.

Коли я розривала конверт, пальці тремтіли. Алісі Ґальєн, номер 22. Слова стрибали перед очима. Шквал емоцій, яскраве сонце, на яке я милувалася надто довго — тримати себе в руках уже не ставало сил.

— Може, краще я?

Фред простягнула руку. Я передала їй листа. Вона монотонно прочитала:

«Привіт, Алісо Ґальєн. Мене звати Зібал де Фреж. Ми зустрілися в Орлі в день Вашого відльоту до Ніцци. Передусім дозвольте привітати Вас з успішною операцією. Однак я вимушений повідомити Вас, що з причин, давати оцінку яким мені не належить, Ваш лабрадор, побитий новим власником, утік і прибіг до мене в аеропорт. Наша зустріч стала катастрофою для кіоску Ladurée, що, втім, дозволило мені повернутися до мого справжнього фаху — наукових досліджень. Тож, будьте певні, зі мною все буде гаразд. Щодо Жуля... Після численних пригод, які я Вам залюбки переповім, якщо матимете бажання набрати мій номер, — 06 01 22 28 13 — доктор Осман відправив його на дострокову пенсію, тож Ви знову можете бути його