Олександр Олесь - Гауф. Переклади, Олександр Олесь

- Чула і я,- відказала султанша,- але що з того?

- А що ви скажете, пані,- говорила далі Мелексила,- коли цей брехун дав вашому синові своє ім’я? А коли це так, то я найду дуже легкий засіб, як вивести його на чисту воду.

Ще довго стара рабиня щось шепотіла султанші, а тій так подобалась мудра порада Мелексили, що через декілька хвилин вона була вже у султана. Хитро повела вона себе. Попереду сказала, що признає свого сина і цілком згоджується з думкою султана, але хотіла б, щоб султан не відмовив їй в одному проханні.

Султан уже шкодував, що так розгнівався на дружину, і тому легко згодився.

- Знаєш що, мій друже,- сказала султанша,- мені дуже хотілося б знати, хто з хлопців краще пошиє чинарку і шаровари. Ти засміявся, а ось мені дуже хотілося б знати. Хіба тобі важко для мене це зробити?.. Ну, це моя примха.

Султан довго сміявсь і дивувався чудній вигадці дружини, але нарешті сказав:

- Ти справді вигадала щось дуже розумне. Добре, я згоджуюсь. Цікаво мені знати, скільки переведе краму мій син!

Він сам пішов начебто до свого сина і став умовляти його вволити бажання матері, яка хоче бачити чинарку і шаровари, пошиті його руками.

Уміючи добре шити, Лабакан зрадів і охоче згодився взятись за голку.

Замкнули їх у двох кімнатах. В одній - принца, у другій - Лабакана. Кожному з них дали по шматку єдвабу і все потрібне для того, щоб шити.

І султанові, і султанші дуже кортіло хоч глянути, як працюють парубки, але не можна було. Аж ось за шитвом пройшло два дні, і на третій султан звелів покликати кравців. З пихою ввійшов Лабакан і розкинув перед здивованим султаном чинарку і шаровари.

- Поглянь, батьку, і ти, матінко, як я пошив чинарку. Та я побожусь, що найкращий кравець такої не пошиє!

Султанша засміялась і звернулась до Омара:

- А ти що приніс, мій дорогий сину?

Той з погордою кинув на стіл єдваб і сказав:

- Мене вчили втихомирювати скажених коней, кидати списи, володіти зброєю, але чомусь не навчили шити чинарки і шаровари. Певно, Ельфі-бей, цар Каїра, не думав, що мені доведеться бути кравцем.

- О, ти справжній наш син! - радісно закричала султанша.- Прости мене, мій царю,- звернулась вона до султана,- прости, що я пішла на такі хитрощі. Невже ж ти і тепер не бачиш, хто з них справжній принц, а хто кравець. Справді, справді, чинарку і шаровари чудесно він пошив, і мені хотілося б знати, в якого кравця він учився.

Здивований султан не знав що казати і дивився то на султаншу, то на Лабакана. Лабаканові було ніяково, він хотів уже виправдуватись, але султан сказав:

- Ну, це ще не доказ, і цього занадто мало, щоб я повірив тобі. Ти думаєш, що я сам нічого не можу вигадати і дізнатися, на чиєму боці правда? Помиляєшся, серденько!

Султан велів негайно осідлати йому найкращого коня, сів на нього і подався в ліс, що зеленіє недалеко від міста; там жила добра фея Адольцинда, яка колись давала корисні поради султанам його роду. До неї і поїхав султан.

Серед лісу була невеличка прогалинка, оточена високими кедрами. Тут і жила фея, але рідко хто з людей зважався піти в ті кедри. Якась таємна сила лякала кожного і примушувала його вернутись назад. Султан скочив з коня, прив’язав його до дерева, а сам пішов на прогалину і голосно сказав:

- Коли правда, що ти допомагала добрими порадами моїм дідам і прадідам, то допоможи і мені, їхньому нащадку.

Тільки він проказав останні слова, як один із кедрів розчинився і вийшла прекрасна фея в легкому як повітря серпанку.

- Я знаю, що примусило тебе прийти сюди, султане! Ось на тобі два коробочки і піднеси їх юнакам. Я знаю, що справжній Омар візьме той, який і слід йому взяти.

Сказавши, чарівниця подала султанові два коробочки, оздоблені золотом і перлами, а сама сховалася в кедрі. На кришках обох коробочків, яких султан ніяк не міг одчинити, було написано на одній «Честь і слава!», а на другій - «Щастя і багатство».

Повернувшись додому, султан розповів султанші про свою розмову з чарівницею. Султанша зраділа: вона була певна, що її син візьме той коробочок, який і слід узяти царевичеві.

У величезній залі на столі були власноручно султаном покладені обидва коробочки.

Султан зайняв своє місце і велів рабам відчинити двері. Паші й еміри в блискучих убраннях увійшли в залу і посідали на єдвабних подушках.

Султан махнув рукою, і ввійшов Лабакан.

Велебно і гордо пройшов він через усю світлицю і, впавши перед султаном, сказав:

- Чого хочеш, мій царю і мій дорогий батьку?

Султан підвівся і сказав:

- Сину мій коханий! Тут дехто став не вірити, що ти, мій сину, справжній царевич. Це мені боляче. Ось перед тобою два коробочки з різними написами. Я певен, що ти вибереш собі той, який і личить вибрати справжньому синові султана.

Лабакан підійшов до столу. Він довго не знав, на якому коробочку спинитись, і нарешті сказав:

- Мій високоповажаний батьку! Що може бути вище щастя бути твоїм сином?! Що може бути прекрасніше багатства твоєї ласки?! Я вибираю той коробочок, на якому написано: «Щастя і багатство».

Після цього привели Омара, смутного і змученого. Він упав перед султаном і спитав про його бажання. Султан велів йому вибрати один із коробочків. Омар підійшов до столу, прочитав написи і сказав:

- Останні дні мене навчили, як швидко минає щастя і проходить багатство, але в грудях остається честь, а в думках слава! Але коли б я навіть позбавився корони, я вибираю: «Честь і слава». - І він поклав свою руку на вибраний коробочок.

Лабакан узяв свою.

Султан звелів принести святої води із криниці Земзем в Мецці і вимив свої руки перед молитвою, повернув голову на схід, упав на землю і став молитись:

- Батько моїх батьків! Ти, що цілі віки беріг честь Абасідів, і на цей раз не лиши нас своєї ласки. Допоможи нам пізнати свого сина.

Султан встав і